Космонімічна лексика

Згідно із “Словником”, астронім – “Вид оніма.Власна назва окремого небесного тіла, в тому числі зірки, планети, комети, астероїда (планетоїда)” , а космонім – “Вид оніма.Власна назва зони космічного простору, галактики, зоряної системи (сузір”я).” У працях вчених, що займаються цим розділом ономастики, наявні обидва ці терміни, які не можуть “… поділити між собою сферу впливу.” Так, у працях В.А.Ніконова, В.Д.Бондалєтова вживається термін космонім (і відповідно до цього, наука, яка вивчає космоніми – космонімікою). У М.Е.Рут, Л.Ф.Фоміної – астронім (і відповідно – астроніміка).

Відсутність стійкої термінології є наслідкм не лише недостатньої вівченості космонімічної лексики, а й результатом нечітких критеріїв у даних визначеннях. Ю.О.Карпенко зазначив з цього приводу: “… в обох термінів є свої “за” і “проти” – вибір зробить практика.”В нашій роботі розрізнення цих термінів не є виключно суттєвим. Проте нами враховується поділ назв реалій небесної сфери взагалі на “… дві групи. Йдеться про розрізнення назв космічних об”єктів – реальних природних тіл и назв зоряного неба – проекцій космічних об”єктів на нічне небо Землі. Скажіми, сузір”я відносяться лише до другої групи: адже…це сполучення зірок, об”єднуваних лише земним спостерігачем.”

Таким чином, референтами космонімічної лексики є об”єкти неба, точечні (зірка, планета ) чи просторові, видимі з поверхні Землі. Космоніміка за своєю предметною

Віднесеністю (тобто за позамовними харатеристиками) є досить близькою до топоніміки: в обох референтами є реальні географічні об”єкти. І недаремно космоніміку іноді називають “небесною топонімікою”.

1.2.Основні напрямки досліджень космонімічної лексики.

Серед праць з космоніміки особливо виділяються дослідження етимологічного напрямку. Ю.О.Карпенко, аналізуючи назви сузір”я Велика Ведмедиця у різних мовах та регіонах світу, довів, що назва цього сузір”я зі значенням “ведмідь” належить до належить до найдавнішої старожитності, “яку можна зіставити лише з часом появи самої мови.” Автором також аналізуються синхронні стани назв багатьох інших сузір”їв , а також вся система космонімікому взагалі.

Значний внесок у вивчення народної космоніміки зробила М.Е.Рут (див.Рут М.Е. 1974,1975,1987 та ін.).Автор розглядає принципи номінації космічних об”єктів і робить висновок про метафоричну основу їх найменувань.

Зіставний аналіз астронімічної та метеорологічної термінології у слов”янских та тюркських мовах проведено Е.Азім-Заде (див.Азим-Заде, 1979,1980), де авторка робить висновок про слов”янське зоряне небо як про відповідник земної поверхні, а ось у мовах тюркських семантична домінанта сприйняття зоряного неба інша і відображає національну специфіку.

Порівняльний аналіз космонімічної лексики у різних мовах можна знайти у працях багатьох вчених, таких, зокрема, як В.А.Ніконов, Д.Нуржанова.Паламарчук,М.Рут

та інших.

В.А.Ніконов виконав чималу роботу, коли зібрав і дав наукове обгрунтування російським оригінальним назвам сузір”їв .

У дисертаційній роботі Л.Ф.Фоміної детально аналізується і відтворюється шлях становлення і розвитку назв об”єктів зоряного неба в цікавій діахронічній перспективі.

Треба також відзначити роботи, створені на терені науково-популярної літератури, де увага приділяється й аналізу космонімів (див.роботи Г.Бовіна, Ф.Зігеля,Н.Левітана,І. Неяченка,Б.Розенфельда та ін.).

1.3. Особливості онімів у художній літературі. Космоніми в поетичному мовленні.

“В ономастичному просторі твору значущою є роль конотативних власних назв із стійко закріпленим у широкому вживанні колом емоційно-логічних асоціацій. Від того, якою є їх синтагматика в тексті, наскільки вони частотні в ньому, в багатьох випадках залежить організація тексту.