Космонімічна лексика

Велику групу романів утворюють географічні назви, переважно мікротопоніми, з, так би мовити, оголеною семантикою. Це, зокрема, назви сіл – Кривохатки і Темногайці, полтавських вулиць – Гончарні, Ковальські, Чоботарні, інших місцевих об”єктів: Дідова балка, Старі Млини, Замкова гора. До речі, Ліна Костенко часто-густо сама звертає увагу на етимологію окремих топонімів.

Топоніми в романі “Маруся Чурай” передусім різняться тією роллю, яку вони виконують у розвитку сюжету та композиції твору. Першу групу утворюють географічні назви, безпосередньо зв”язані з головною сюжетною лінією, з основними персонажами. Це, зокрема, топоніми Полтава, Київ, Біла Церква, Кривохатки, Темногайці і т.ін. Окремі з них є частонимаи, інші вживаються лише одного разу, але всі вони створюють реальний фон для розвитку сюжету, а стилістичний потенціал їх досить великий.

Другу групу складають назви об”єктів, які прямо не пов”язані із розвитком сюжету і виддалені у просторі або часі. Ці топоніми вживаються в авторській розповіді та мовленні персонажів і об”єднані навколо теми визвольної боротьби українського народу, історії України взагалі (макротопніми Литва,Брацлавщина, Волинь; ойконіми Варшава,Збараж,Корсунь; гідроніми Пилява,Солониця,ін.).

Окрему групу становлять топоніми, які знаходяться зовсім на периферії сюжету і називають об”єкти, зв”язані з біографією другорядних та епізодичних персонажів. Зокрема, чимало географічних іменувань тяжіє до особи мандрівного дяка.

Цей досить приблизний поділ дозволяє зробити висновок: синтагматика та мовно-композиційна роль географічних назв, як і їхні стилістичні функції, відзначаються розмаїтістю. В романі “Маруся Чурай” ця розмаїтість зумовлена історичним жанром твору, загальними принципами використання власних назв в різних контекстах та типах літературної мови та, що не менш важливо, особливостями індивідуального стилю Ліни Костенко, який відзначається оригінальністю та неповторністю”.(22;71).

Але найбільший інтерес для нашої роботи являє праця Юрія Олександровича Карпенка , по-перше, тому що це власне ономастичне дослідження, а по-друге, тому що в ньому аналізовано всі власні назви, які зустрічаються в поезіях Ліни Костенко, а серед них - і космоніми.

Об”єктом співставного дослідження стали 64 поезії Бели Ахмадуліної, які складають її збірку “Сад” і рівна кількість віршів Ліни Костенко (36 поезій, які входять до збірки “Сад нетанучих скульптур” і перші 28 із збірки “Вибране”).

Розглядаючи випадки невживання власних назв(на які автор (поет) накладає своєрідне “поетичне табу”(24;93)),

Юрій Олександрович зауважує:”Ліна Костенко – як і Бела Ахмадуліна – фізично відчуває і поетично тонко сприймає зв”язок слова і предмета, слова і думки: “Початок є. А слова ще нема…і ще ніяк нічого ще не звуть.І хмари, не прив”язані до слова, от просто так – пливуть собі й пливуть”. (24;93).

З 64 досліджених поезій Б.Ахмадуліної зовсім немає власних назв лише в шести (9,4%), а у Л.Костенко – в сімнадцяти (26,5%). Усього ж у вивчених текстах Б.Ахмадуліної наявне 131 ім”я в 282 вживаннях.У Костенко їх дещо менше – 98 у 182 вживаннях.За частотністю розряди власних назв у Б.Ахмадуліної розташовані слідуючим чином: топоніми, антропоніми, космоніми, теоніми, хрематоніми, ергоніми, зооніми. У Л.Костенко: топоніми, антропоніми, теоніми, космоніми (24;93-94).Перші чотирі розряди, наявні у обох поетес (топоніми, антропоніми, космоніми, теоніми), Ю.О.Карпенко вважає для поезій “облігаторними”(24;94).

На кожен вірш, який містить власні назви, у Л.Костенко приходиться 3,9 ім”явживання, а у Ахмадуліної – 4,8. Але це – в середньому.Фактично ж одна поезія може містити від одного оніма до дев”ятнадцяти у

Костенко і до шістнадцяти – у Ахмадуліної. При цьому частоніший оним у Л.Костенко - сонце , а у Б.Ахмадуліної – луна (тобто місяць). Даний факт є дуже істотним. Розрізненість найчастішіх онімів у Костенко і Ахмадуліної(а сонце і місяць- типові власні назви, хоча й пишуться за традицією з маленької літери) виявляється розрізненістю опозитивною: денне і нічне світило. Це дає підстави стверджувати, що найчастотніші оніми в даному випадку виявляються маркерами відмінностей в тональності, в ліричних спрямуваннях віршів двох видатних поетес.(24;94).

Далі Юрій Олександрович пише:”Частотні оніми виявляють майже усі форми поетичного використання власних назв, особливості іх поетичного функціонування” (24;96) – і виділяє форми поетичного засвоєння онімів, серед яких: