Космонімічна лексика
Власне живописні означення другої підгрупи створюють палітру лише в нашій уяві, відображаючи переосмислення багатьох світоглядів своїх героїв Ліною Костенко, бачення дійсності іхніми очима, пропущене крізь призму душі поетеси. Философсько – психологічні поняття , з якими волею автора сполучаються названі епітети, розкривають внутрішній світ героїв, їхні емоції, переживання.” (19;71).
Т.В.Іванова дійшла такіх висновків: “Система елементів чорний-червоний-білий, яка може тлумачитися як одне ціле (19;66), в історичних творах Л.Костенко виконує філософсько- естетичну функцію, що досягається розкриттям внутрішньої форми епітетів, введенням народнопоетичної символіки і створенням авторских метафоризованих комплексів.”(19;71).
Дуже цікавим і неординарним в цій праці є те, що дослідниця спочатку доводить етимологічну спорідненість певної системи елементів і тлумачить ії як одне ціле, а потім, відштовхнувшись від цього, доходить висновку, що ця система “працює” і виконує певну (естетично-філософську) функцію.
Хотілося б звернути увагу на не менш грунтовну роботу цієї ж дослідниці . Але цього разу ми з”ясуємо лише основні задачи, які постали перед дослідницею, і висновки, яких вона дійшла в процесі роботи.
Аналізується символіка світлотіні у творчості Л.Костенко. Аргументується осмислення нового підходу до розкриття езотеричного змісту символів, вивчаються образи – символи світло – темрява.
Треба особливо відзначити оригінальність і змістовність висновків: “Традиційні образи – символи світло-темрява, які уособлюють “пророкування, що проходить крізь усю світову історію…як глибока ворожнеча… між добром і злом” , в творах Ліни Костенко розкривають у своїй внутрішній формі нашарування філософсько-узагальнюючих понять шляхом розвитку нових відтінків значень, а також оновлення семантико-стилістичного отчення слів.”(20;116)
Але тема і дослідницька спрямованність нашої дипломної работи така, що, безперечно, найбільший інтерес для нас становлять роботи, в яких вивчається ономастика творів Ліни Костенко.
В одній з них дослідник “робить спробу довести стилістичну значимість топонімів у романі “Маруся Чурай” Л.Костенко” .
У своїй статті М.Р.Мельник відзначає:”Ономастикон історичного твору неможливо уявити без власних назв,що вказують на місце дії, іменують ті макро- та мікрооб”єкти, на фоні яких розгортається сюжет.” Стилістичний потенціал топонімічних назв у художньому тексті далекий від нуля, в них слід розрізняти три сторони: 1) топонімічне значення, 2) етимологічне значення (з оголеною внутрішньою формою), 3) звучання.”
Підтримуючи цю думку, спробуємо довести стилістичну значимість топонімів у романі Ліни Костенко “Маруся
Чурай”. (22;63).З-поміж географічних назв у творі найчастіше – 69 разів – вживається ойконім Полтава. Однак значення його аж ніяк не обмежується локалізацією місця дії, семантичні та стилістичні функції його значно ширші, багатші. У 23 випадках, тобто у кожному третьому разі, він використовується в переносному значенні, виконуючи роль різних художніх тропів: метонімії, синекдохи, уособлення; досить часто назва місця переноситься на його жителів, уособлюється із живим об”єктом, який може плакати, замислюватися, висилати сторожу, подавати голос, підкреслюючи, що він ще живий. В романі зустрічаються також зразки, коли ойконім Полтава дуже сильно персоніфікується, виконуючи роль риторичного звертання. Риторичні звертання , а також особові та присвійні займенникі підносять онім Полтава до рівня живої особи та емоційно забарвлюють текст. Стилістичне навантаження оніма збільшується ще й завдяки використанню зменьшувально – пестливої форми та семантичного обігрування - Полтавонько, Олтава (22;65).
Це все свідчить про те, що, зберігаючи номінативну функцію як найбільш загальну, ойконім Полтава залежно від контексту та емоційного забарвлення виконує й інші семантично-стилістичні функції, і насамперед – підвищено-ліричну, поетичну.Крім того, цей топонім набуває ознак символу малої батьківщини.
До частотних належать також макротопонім Україна, ойконім Київ, гідронім Ворскла. Як й у випадку з Полтавою, їхні функції виходять за межі суто номінативних. Особливо сильні стилістичні позиції в топонімів Україна і Київ, які уособлюють образ вітчизни.