Космонімічна лексика
Вивчення функціонування, “поведінки” своєрідного лексичного шару – ономастичних одиниць – в замкненому просторі художнього тексту викриває їхню особливо навантажену семантичну роль і вагомість в системі даного естетичного об”єкта. Конкретизація і ідентифікація об”єкта за допомогою власних назв обумовлює його легку “опізнаність” навіть в макроконтексті, за умови розчленованості фрагментів, які містять дану власну назву.”
“Власні назви – це немов би вікно в інший світ, зовнішній для твору – завдяки багатій асоціативності власних назв на рівні мовної системи”, і взагалі “будь-яка мовна одиниця, що міститься у художньому творі є образною настільки, наскільки в її вживанні виявляється особистість суб”єкта – автора чи персонажа”. Усе це характерне і для образної лексики, до якої, безсумнівно, належить і лексико-семантичне поле “небесні тіла”.
Вивченням власних назв, які функціонують у тексті(або літературною ономастикою), займається багато вчених, причому ними вивчаються усі особливості вживання власних назв у тесті художнього твору та за його межами. “Онімні фактори в художнньому тексті мають виключно важливе значення для створення художньої монолітності твору.”
В поетичному мовленні найбільш явно відкривається семантичний бік образного слова. Семантична навантаженість поетичного слова, яка зумовлюється особливим поетичним контекстом, є основною і постійною ознакою цього слова, тобто в поетичному тексті відбувається функціональне ускладнення усіх мовних одиниць.
Вивчаючи поетичне мовлення, ми перш за все звертаємося до проблеми функціонування поетичного слова і способів перетворення його значення в ідіолекті письменника, бо слово в поетичному мовленні перестає бути простим поняттям, знаком поняття, а стає складовим елементом тексту, вступає у взаємодію із його складниками, набуває особливих якостей і особливої сили.Багато майстрів слова були заворожені зоряним небом, звертались до нього, і вони поділились з нами своїми почуттями і думками. Та найсуттєвішм є те, що з кариною зоряного неби пов”язані у різних авторів такі дивовижні, часом навіть несподівані асоціації, що виникає враження про безмежність потенційних семантичних можливостей слова. Поезія ніби виявляє ці приховані сили слова, а “космічна тематика у поезії кількісно досягла до онтології і самоводосконалюється якісно, жанрово і тематично.”
У тканині літературного твору, в поетичному мовленні зокрема, космонімічна лексика посідає особливе місце. Як і усі власні назви, що функціонують у художньому тексті, космоніми є образними, семантично насиченими.Але коли йдеться про космоніми в поетичному
мовленні, то вони стають майже протилежністю топонімам, бо якщо топоніми найчастіше створюють “неприкрашеність, приземленість”, то космонімічна лексика покликана ромнтизувати, емоційно забарвити художній текст.
Та ж підвищена образність відрізняє космоніми як фрагменти ономастичної системи у поетичному мовленні і від апелятивної лексики: “Емоційність власних назв за будь-яких умов буде вищою за емоційність загальних назв.Таким чином, уживана в мовленнєвому акті власна назва завжди є емоційною.”
Підсумовуючи все віще сказане, ми можемо зробити певні висновки:
1)Хоча космоніміка як системна галузь ономастики ще і не має чіткого статусу, але вона привертає до себе увагу багатьох вчених-ономастів;
2)Дослідження космонімічної лексики ведуться в різноманітних напрямках: етимологічному, зіставного аналізу і порівняльному; аналізові космонімів також приділяється увага в працях науково-популярної літератури;
3)Космонімічна лексика сама по собі є дуже образною й асоціативною, в поетичному ж мовленні семантика космонімів стає настільки емоційно й експресивно навантаженою, з нею пов”язані настільки дивовижні і несподівані асоціації, що складається враження про безмежність потенційних семантичних можливостей слів цього шару лексики, а вивчення функціонування космонімів в художньому мовленні письменників стає дуже цікавою і важливою проблемою.
2.1. Космоніми в ідіолекті Л.В.Костенко.