Космонімічна лексика
Перший розділ присвячений характеристиці творчості Л. Костенко в літературознавчому та мовознавчому аспектах. У другому та третьому розділах аналізуеться відповідно функціонування онімів космонімічного простору творів поетеси та назв-апелятивів зоряного неба в межах поетичних контекстів.
Р о з д і л 1.
Літературознавчі та мовознавчі дослідження творчості Ліни Костенко.
Творчість Ліни Костенко в літературознавчому аспекті.Поезія – яскравий показник життєздатності національної мови, а слово- скарбниця духовних багатств народу . Поетеса Ліна Василівна Костенко – наша сучасниця. Як мистець вона “вписана” в свій час. Вона належить до тих поетів, про яких О.Блок писав: “Тільки те, що було сповіддю писменника, тільки той твір, в якому він спалив себе до тла…- тільки такий твір може стати великим. Спалена душа повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом, навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви”. Творчий доробок поетеси дуже цікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількості літературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості.
Вивчаючи її поезію “дослідник не залишається сухим об”ективним фіксатором поетичних знахідок і новацій, він збагачується духовно”.
У віршах Л.Костенко кожне слово – образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься з іншим, внутрішня форма його полісемантична,тобто багатозначна, вона може нарощувати все нові й нові відтінки значення. Коли йдеться по образну систему поетеси, то про це навіть складно говорити, бо вірші її, стиль, поетика – надзвичайно концентровані, естетично подекуди насичені метафорикою і глибиннм підтекстом.
Авторський словник її – надзвичайно багатогранний, а лексеми її віршів – це унікальне своєрідне явище співіснування різних мовних і стильових рівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і ”не претендують на особливий статус стилю поруч із народною говіркою”.
Розглядаючи в своїй статті творчість Ліни Костенко,
дослідниця Л.В.Краснова вказує на “вписаність образної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня”, доходить висновку, що глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише в літературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті”.
Ознаймлюючись з літературознавчими дослідницькими статтями, пов”язаними із творчістю поетеси, ми звернули увагу на той факт, що майже усі вчені вказують на особливу образність її віршів, яка просто не може залишитися не поміченою. Так, наприклад, розглядаючи збірку “Сад нетанучих скульптур”, Є.Прісовський зауважує: “Ліна Костенко –майстер деталі, гострометафоричного і водночас предметно точного образу , відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дае відчути аромат часу і місця дії”. “Можна подивуватися точності і пластичній виразності словесного живопису поетеси, барвистості і предметності образів, покликаних відтворти всю безліч животвору”. Як бачимо, вчені вказують на предметну точність,пластичність, зримість.барвистість, виразність, майже відчутну дотиковість і навіть музичність образів поетеси. Розглядаючи в своій праці музичні образи в творчості Ліни Костенко, дослідники О. та Ю. Чекан зазначають: “Безмежжя простору художнього світу Ліни Костенко не в екстенсивному розширені меж, а в принциповій відсутності їх. На невеликій площині мистецтва слова поетеса відкриває безліч вимірів. Одні, що пронизані музичним струмом, утворюють грандіозну симфонію. Інші,
зображально-художні, компонуються в неповторну картину: згадаймо багатство барв, відтінків, неповторність колориту, яскраві зорові образи . Поезія Ліни Костенко – це музика слова. Пристрасна і велична”.
Крім того, вони вказують на “багатоаспектність паралелей між поезією Ліни Костенко и музикою Є.Станкевича”. І справді, коли читаєш (а особливо слухаєш) вірші поетеси, виникає враження, що перед тобою – пісні, навіть скоріше не пісні, а самісінька музика, якимось дивним чином відтворена в словах. І музика ця завжди звучить по-різному: то ніжно і лагідно, нагадуючи колискову, то бурхливо, чітко, ритмічно - форте, але завжди хвилює душу, примушує її працювати, співчувати, боліти.