Космонімічна лексика

1)Звукова інструментовка, фонетичне обігрування власних назв (поет ставить власну назву у співзвучний їй ряд, створюючи немов би фонетичну луну оніма) – (24;96).

2)Семантична інструментовка, семантичне обігрування власних назв (в семантичній інструментовці в хід ідуть омоніми, повернення к витокам, звертання до реальної етимології) – (24;97),

3)Семантична трансформація власних назв (вторгнення поезії до самого оніма, його семантики, звичайно – тропеїчним шляхом) –(24;97-98).

4)Створення оказіональних власних назв (не обмежуючись семантичною перебудовою онімічних контекстів і самих онімів, обидві поетеси створюють нові, оказіональні власні назви) – (24;99),

5)Ономастичний хронотоп в поезії (поетичний хронотоп створюється по-особливому: дуже різними мовленнєвими засобами, всім текстом, і оніми серед цих засобів надзвичайно важливі) –(24;100).

В праці Ю.О.Карпенка дуже багато прикладів, за допомогою яких він доводить свої думки і приходить до такого висновку: “Б.Ахмадуліна і Л.Костенко – дуже різні поети, які пишуть різними мовами, в різній індивідуально-авторській манері. Їх об”єднує лише безкомпромісна правдивість і те, що вони творять неперевершені поезії. І набір онімів у вивчених віршах цих поетів майже зовсім різний – загальними виявилися лише 10 власних назв: антропоніми Петр (йдеться про Петра І) і Пушкін , топоніми Москва і Петербург , теоніми Нептун і Фенікс, космоніми земля, сонце, місяць(рос.луна), Всесвіт (рос.Вселенная). Але прийоми використання власних назв, включення їх до поетичного тексту, поетичне засвоєння власних назв типологічно виявились схожими, якщо не сказати тотожніми. Можна думати, ця типологічна схожість притаманна взагалі всій ліричній поезії.” (24;102).

До речі, ця праця Ю.О.Карпенка не єдина, присвячена вивченню творчості Ліни Костенко. Ще одна його робота – “Про назви творів Л.Костенко” , де вчений досліджує поетичний зміст і поетичну етимологію (генезис) назви збірки “Сад нетанучих скульптур”(1987) і творів, вміщених в ній.

Отже, як бачимо, дослідження вченими-мовознавцями творчості поетеси відбувається в різних напрямках і на різних рівнях – морфологічному, етимологічному, ономастичному. Це дозволяє нам зробити певні висновки:

1)Творчість Л.Костенко заслуговує на особливу увагу вчених-лінгвістів; її поезія – невичерпне джерело для досліджень;

2)Не зважаючи на велику кількість мовознавчих досліджень її творчого доробку, лишається ще дуже багато чого не вивченого, не “розкритого”.

Серед мало досліджених “об”єктів” творчості Л.Костенко особливе місце посідають лексико-семантичні поля її художнього мовлення,де лексико-семантичне поле – це сукупність слів однієї частини мови, що співвідносяться

з певними явищами дійсності, що також пов”язані між собою. Майже поза увагою вчених залишилося найобразніше лексико-семантичне поле мовлення поетеси- “небесні тіла”. Цей шар лексики завжди вважався дуже асоціативним і цікавим для досліджень. Підтвердження цьому можуть служити думки вчених щодо природної образності цього поля. Зокрема, звернемося до Л.Масенко : “До складу поетичної мови мають входити поряд із звичайними словами ”великі”, належні високому поетичному рядові. Не випадково існує ціла група лексики, яку в словниках позначають терміном “поетизми”, роль яких – виконувати естетичну функцію. Введення до тексту слів високого звучання є одним із засобів відторгнення поетичної мови від повсякденної розмовної.

Поетизми – категорія історично змінна. Проте існують певні лексико-семантичні групи слів, що лишаються невичерпним джерелом поетизації мови в усі часи. До них належать, зокрема, власні та загальні назви небесної сфери”(26;32).В своїй статті дослідниця розглядає вживання в сучасній поезії таких реалій зоряного неба, як Чумацький Шлях і Чумацький Віз, спостерігає внутрішню форму цих найменувань і асоціації, які вони викликають. Л.Т.Масенко проводить ці спостереження на прикладах поезій Д.Павличка, П.Тичини, В.Симоненка, Є.Гуцала, Б.Олійника,М.Кучеренка і, що найцікавіше для нас, торкається творчості Ліни Костенко. І ось що вона пише: “У творах Л.Костенко образ зоряного неба є символом вічності, безсмертя природи. Ідея вічності поєднується в художній мові поетеси з мотивом таїни, загадковості космосу, вічної зачудованості людини перед його незбагненністю”(26;32).