Культурно історичні умови Просвітництва

Що ж стосується розумного і правового початок, те його носієм є не емпіричний індивід, жертва і знаряддя власних егоїстичних схильностей і інстинктів, а саме "людина взагалі", ідеальний представник роду, що згодом одержав у Канта ім'я "трансцендентального субєкта".

Чи маємо справа з необхідністю як неминучою закономірністю природного чи процесу з необхідністю як торжеством розуму і справедливості, в обох випадках вона виступає по ту сторону випадковості, як би в іншому вимірі. Розведеність випадкового і необхідного, індивідуального і загального - характерна риса мислення XVIII століття; розум тут виступає як абстрактно- загальний початок, як формальний закон. Так, французький матеріалізм вітав необхідність природи як єдину силу, що керує світом людьми і складають загальний початок у хаосі і випадковості індивідуальних вчинків і незліченних прагнень. Німецькі прПрПросвітництвательствателі схильні були ототожнювати цю необхідність з паноністично трактуємим світовим розумом, що у людській свідомості з'являється насамперед як моральний закон, а в суспільному житті - як право. Ці два роди необхідності - сліпа природна і свідомо-розумна розрізняються між собою. Не випадково французькі матеріалісти , зокрема Гольбах, приймаючи спінозовську ідею загальної необхідності, у той же час критикують Спинозу за те, що в нього ця необхідність збігається з вищою розумністю. Навпроти німецька Просвітництво йде під знаком спінозизму і паносизму, і необхідність у розумінні Лессінга, Гердера, Шиллера, Ґете є доцільний- розумний початок світу.

Таким чином. Просвітництво являє собою далеко не однорідне явище: воно має свої особливості в Англії, Франції, Німеччині і Росії. Умонастрою просвітителів міняються і в часі: вони різні в першій половині XVIII століття й у його кінці, до Великої французької буржуазної революції і після її.Характерна еволюція просвітительського світорозуміння, що виразилася у відношенні до людини. У полеміці з християнським догматом про споконвічну гріховність людської природи, відповідно до якого саме людина є джерело зла у світі, французькі матеріалісти затверджують, що людина по своїй природі добра. Оскільки

немає нічого дурного в прагненні людини до

самозбереження, думали вони, то не можна засуджувати і

всі ті почуттєві схильності, які є вираження цього

прагнення: любити задоволення й уникати страждання

така природна сутність людини, а все природне по

визначенню - добре. Така світоглядне підґрунтя

сенсуалізму прПрПросвітництвательствателів.

У XVIII столітті, таким чином, знову відроджується

та тенденція в рішенні проблеми індивідуального і

загального, природного і соціального, котра була

характерна ще для античних софістів. Останні розрізняли

те, що існує "по природі", від того, що зобов'язано

своїм буттям людським "установленням". Не випадково

14