Культурно історичні умови Просвітництва

вважаючи його не силою, а перешкодою, що обмежує філософське мислення... Просвітителі пропонують, щоб філософія вільно розвивалася і включила в себе основну форму дійсності – форму будь-якого буття, як природного, так і духовного... Таким чином, філософія - це не масив пізнань, що знаходяться над чи осторонь від всього іншого знання: філософію не можна відокремити від природознавства, історії, права, від політики" (Див.: 6; С. 459-460). Тим самим, філософія Просвітництва не обособлена як у власному змісті. Вона як би повертається в античність – до власних джерел, коли філософія являла собою активний рефлексивний початок пізнання, але цей початок перебув в синтетичному контексті неструктурованого протознання. Утім, оригінальність просвітительського розуму в іншому - у ретельному критичному доборі засобів для удосконалення світу і людини. Тим самим, оригінальний не зміст філософії Просвітництва, а її функції. Розум Просвітництва, по думці Кассірера, представляв "волю й обов'язок формувати життя": "Це означає необхідність не тільки вибирати і приводити в порядок, але і стимулювати, висувати і здійснювати порядок, що філософія рахує доцільним, продемонструвавши цим свою реальність і істинність" (Див.: 6; С. 460).

Питання 3. Просвітництво і правові підстави громадського життя: зміни соціального життя в Європі в ХУІІ-ХУІІІ століттях, висування буржуазії привели до перерозподілу багатств: "торгівля збагатила громадян, допомогла їм стати вільними, а воля, у свою чергу, розширила торгівлю, від якої відбуваються велич і багатство держави. Саме торгівля сприяла поступовому створенню сил, завдяки який англійці стали хазяїнами морів" (Вольтер) (Див.: 6; С. 405). Звідси, формуються і дуже цікаві соціальні переваги мислителів Просвітництва: так, у XVIII столітті, їм практично не були цікаві проблеми робітничою клас, головною турботою є сприяння ініціативам підприємців, їх цікавлять люди свого часу, люди успіху. Що, у свою чергу, кваліфікує просвітителів як адептів буржуазного порядку речей, а не поборників абстрактних принципів соціальної справедливості й адептів ідеї рівності, незважаючи на те, що вони жагуче проповідували цю ідею. Не дивно, що народні маси залишилися далекі прПросвітництвательському руху, що поширювало свої ідеї по перевазі серед інтелектуалів і буржуазії. Ідеї Просвітництва, у цьому змісті, володіли величезною силою в середньому стані. Тому, можна сказати, використовуючи сучасні реалії, що Просвітництво є ідеологія середнього класу. ПРО що говорять і засоби популяризації просвітительських ідей:

"Енциклопедія", академії, масонські ложі, салони, листи, нариси.

Це всі дуже символичні речі. Так, приміром, академії, занароджені в XVI сторіччі і поширилися в XVII, у XVIII столітті розмножуються неймовірним образом, що, утім, нагадує і нашу дійсність. Масонські ложі виникли в 1717 році в Лондоні. Масонами були Ґете, Моцарт, Вольтер, Дідро, Французькийанклін і навіть Казанова (згадаємо цього чудового альфонса добрим словом: "Людині, для того, щоб бути вільним, досить почувати себе вільним"). Спочатку ідеологія масонів зводилася до деяких основних принципів - це колись усього прагнення до світу і терпимість. І лише потім, не догматична віра в єдиного Бога, виховання гуманності, дружньої терпимості.Масони епохи Просвітництва, названі так символічно, на честь середньовічних мулярів, що відносилися до найбільш терплячим представникам гільдії ремісників, повинні були бути "добрими, щирими, скромними і чесними людьми, яким би не було особисте кредо кожного". Церква, однак, засудила масонство, незважаючи на його декларації, змістовно близькі, приміром, тезам Нагорної проповіді. Очевидно, церква доглянула в простоті принципів масонства погрозу власної влади над розумами -• влади, який церква, звичайно же, уступати не хотіла. Що ж стосується салонів, то вони дозволили європейській жінці ввійти у світське життя, що вона з тих пір і не залишало Кульмінацією просвітительського філософського плину був приблизно 1751 рік, у якому вийшов у світ перший том знаменитої «Енциклопедії», що не Залишила байдужими ні ворогів, ні друзів.

ФранцуЗькийанцузькі філософи середини XVIII в. Виробили класичну^ форму просвітительської ідеології, що послужила Зразком і прикладом для родинних їм за духом мислителів у багатьох країнах - Північній Америці, Росії, Польщі, Німеччині,- де також склалися, хоча і по-різному, умови для антифеодальних виступів. Нарешті, значення 17-томної французькийанцузької "Енциклопедії" як джерела, свого часу, що увібрало в себе усю вченість, очевидно. Але це ще і комерційне підприємство, прибуток від який склала ні більше ні менше як 500 відсотків. Так, приміром, Вольтер з цього приводу помітив, що це доход, небачений колись у жодному виді комерційної діяльності. І якщо це так, то мотив видання взагалі то далеко неоднозначний і швидше за все не є проявом альтруїзму. Просто, Д'аламбер і Дідро, що видавали Енциклопедію, усвідомили, що знання - дійсне сила і прагнення володіти нею коштує будь-як грошей чи принаймні гарних.

Розум Просвітництва змінює і підхід до проблеми організації соціального життя. У життя входять альтернативні принципи природного права. "Природне" означає раціональне, не-надприродне. Для прикладу, у Французькийанції політико-юридичний рух вилився в революцію, вираженням якої в області права стала "Декларація прав людину і громадянина". У роботі "Дух законів" Монтеск'є затверджує; "Закони у своєму більш широкому значенні суть необхідні зв'язки, що відбуваються з природи речей" (Див,: 6; С. 462). Закони юстиції, таким образом, об'єктивні і незмінні.