Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Активізація експансії католицизму, посилення соці¬альних і національних утисків викликали небувале заго¬стрення у XVI ст. протиборства станів, пробудження національної самосвідомості, що визначає спрямування процесів в усіх сферах духовного буття тогочасного сус¬пільства. Зміст філософського життя розглядуваного пе¬ріоду позначився активним засвоєнням ідей захід¬ноєвропейського Ренесансу та Реформації. Вони заклада¬ють грунт для формування у складі української культу¬ри професійної філософії як специфічної сфери теоре¬тичного мислення.

Термін «Ренесанс» (Відродження) в історії філософії насамперед характеризує філософську думку доби, що опосередковує перехід від середньовічної культури до ча¬су, позначеного пануванням модерної культури, що одер¬жує свій розвиток за умов становлення капіталізму. У класичній формі філософія Ренесансу сформувалась в Італії на основі ідеології гуманізму, але процеси, ана¬логічні тим, що відбувалися в італійській культурі, по¬чинаючи з кінця XIV — середини XV ст., певним чином відбилися на духовному житті всіх європейських на¬родів, що дає змогу простежити у різних національних філософських культурах віддзеркалення ідей ренесансно¬го гуманізму. Центральною ідеєю гуманізму була акту¬алізація можливостей, закладених в індивіді, всебічне культивування «гідності» особистості, ствердження права людини на задоволення земних потреб, насолоду, обґрунтування ідеї свободи особистості, справедливого сус¬пільного ладу.

Певний грунт для сприйняття ідей гуманізму в ук¬раїнській філософській думці було закладено у резуль¬таті процесів, що привели до поширення передренесансних ідей в філософії України з кінця XV ст. Цьому сприяє здійснюваний цього часу в українській культурі синтез аристотелізму і платонізму, що визначало шляхи поступу філософської думки.Поширенню неоплатонізму в його християнізова¬ному варіанті сприяло знайомство давньоукраїнського читача з творами Псевдо-Діонісія Ареопагіта, які в пе¬рекладі на церковнослав'янську мову поширюються в Україні, починаючи з XV ст. В «Ареопагітиках» в дусі неоплатонізму розробляється вчення про істинне піз¬нання, що вважалось можливим лише стосовно Бога. Пізнання Божественого, згідно із вченням Псевдо-Діо¬нісія Ареопагіта, здійснюється лише в ієрархії шляхом поступового осягнення Бога. Якщо «Ареопагітики» орієнтувалися на неоплатонічне вчення про ієрархію і відповідну будову світу, вчення про Бога та ступені до¬сконалості, то ісихазм — вчення, що зародилось у XIV ст., а в XV ст. поширюється в Україні — відходить від неоплатонічної уяви про космічну ієрархію. Між люди¬ною і Богом, між створеним та його творцем, вважали прихильники ісихазму, немає ніякого опосередкування. Тому шлях до єднання з Богом вони вбачали через зо¬середження свідомості людини на самій собі. Заглиблю¬ючись в себе, людина одержує можливість, вважали їсихасти, досягти бажане єднання з Богом. З огляду створення грунту для наступного сприйняття ідей рене¬сансного гуманізму зазначене вчення стимулювало інтерес до осягнення внутрішнього духовного світу людини.

З іншого боку, з кінця XV ст. вростає потяг до зба¬гачення на грунті арістотелевої традиції наукових знань про природу, Всесвіт. Цьому сприяє, зокрема, активна діяльність гуртка київських кйижників, які у 70-і роки XV ст. здійснюють велику роботу по перекладу на дав¬ньоукраїнську мову серії трактатів арабо-єврейського по¬ходження з проблем метафізики, логіки, астрономічної та астрологічної літератури. До їх числа належать пере¬клади книги науково-енциклопедичного характеру «Арі-стотелеві врата, або Тайная Тайних», логічних трактатів книг з астрономії: «Шестокрил», «Космографія», астро¬логії («Лунники» та ін.).

«Арістотелеві врата» були першою своєрідною медич¬ною енциклопедією, що поширювалась в Україні. Крім різноманітних даних у галузі медицини, книга містила численні відомості з фізики, а також про особливості рослин, тварин, мінералів тощо. Разом з тим в ній обго¬ворюється досить широке коло морально-етичних, онто¬логічних, гносеологічних проблем, зокрема, проблеми до¬бра і зла, співвідношення слова і мовчання, питання віри в чудеса, християнські чесноти, про корисність інтелек¬туальної діяльності. Характерним для цього, як і інших творів, що з'явилися цього часу, є культ розуму, знання, науки.

Переважно викладові знань з логіки присвячено твір відомий під назвою «Логіка Авіасафа», або «Київська логіка». Він являє собою переклад частини трактату арабського філософа кінця XI — початку XII ст. Аль-Газалі «Повчання філософів», що, в свою чергу, був вступ¬ною частиною до іншої відомої праці Аль-Газалі «Спро¬стування філософів». Спираючись на започатковану Арістотелем традицію, трактат викладає вчення про по¬няття, терміни, предикаменти, судження, силогізми. Пев¬не місце тут посідає також проблема універсалій та логічних доведень. У цьому трактаті здійснено вперше в українській книжній культурі спробу теоретично обгрун¬тувати класифікацію наук.

Окрім логіки, що посідає центральне місце в київ¬ській перекладній літературі, достатню увагу приділено також медицині, математиці й астрономії. Якщо медици¬на, як вже було зазначено, найповніше репрезентована у «Арістотелевих вратах», то математиці значну увагу приділено в «Логіці Авіасафа», «Космографії» (цей твір спеціально присвячений проблемам астрономії). Астро¬номічні знання розробляються також у «Шестокрилі» — перекладному творі єврейського ученого Іммануель-бар-Якоба. Переклад і поширення цього твору пов'язують з ім'ям київського вченого Захарії Скарги, який був особи¬стим астрологом київського князя Михайла Олельковича.