Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Звичайно, рівень творів, що вийшли з гуртка київських книжників-перекладачів кінця XV ст., ще не відповідав комплексу логіко-філософських та природничо-наукових знань, нагромадженому за епохи Відродження в Європі, але він засвідчує істотне розширення кругозору київських інтелектуалів, яких вже не задовольняє спосіб мислення, усталений в культурі Київської Русі. Поява цієї літератури, до того ж у перекладі на широкодоступну національну мо¬ву, створювала грунт для секуляризації науки й філософії як незалежної від релігії сфери знань. Помітне зростання інтересу до світу й людини закладало грунт для появи у колі європейських культур плеяди представників ук¬раїнської інтелектуальної еліти, які не лише виявились здатними опанувати передові, насамперед, гуманістичні ідеї свого часу, а й зробили певний внесок у розвиток то¬гочасної західноєвропейської культури. Вони по праву вважаються фундаторами гуманістичної культури Ук¬раїни.

3.Полемічна література, її суспільно-політичний і філософський зміст (О. Оріховський, Г. Смотрицький, В. Суразький, К. Острозький, І. Вишенський, Х. Філарет та інші).

О. ОріховськийСеред українських гуманістів XVI ст. він займає особливе місце. Український і польський публіцист, історик, філософ, перший вітчизняний політо¬лог в сучасному розумінні цього слова, оригінальний мис¬литель, він в постановці багатьох соціально-політичних про¬блем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвро¬пейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і уза¬гальненнями, які знайшли своє обгрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки Нового часу.

Найзначнішими творами Ст. Оріховського-Роксолана вважаються «Про турецьку загрозу» Ця праця користувалися популярніс¬тю в Західній Європі, неодноразово перекладались.

Видатний політичний письменник XVI ст. Ст. Оріхов¬ський-Роксолан був патріотом свого народу, пишався на¬лежністю до нього, постійно підкреслюючи, що він «ру¬син» (українець).

Багатогранний талант оратора, публіциста, історика, філо¬софа Ст. Оріховський-Роксолан проявив у різних сферах духовної культури, виступаючи з позицій ренесансного гуманізму та реформації. Насамперед він, як і більшість гуманістів того часу, розглядав історію не з погляду про¬мислу Божого, а як дію реальних людей, де люди, беручи участь в історичному процесі, постають реальними твор¬цями історії. Вважав, що як творець історії людина рівна з Богом і тільки в співдружності з розумними людськими істотами Бог може встановити справедливість на землі. З точки зору такого розуміння історії вона із служниці теології перетворювалася у світську науку, де основним матеріалом для неї, прикладом наслідування, ідеалом стає звернення до життя та діяльності античних героїв, видат¬них діячів. Звідси формування своєрідного стилю ідеалі¬зуючого біографізму, який, відкидаючи віру в чудеса, го¬ловну увагу звертає саме на людину, особистість, пере¬плетіння античних мотивів з місцевими реальними дійови¬ми особами, пошуки яких підвищували інтерес до націо¬нального життя, національної історії. Від історії вимагав, щоб вона була «правдивою наукою», «справжньою мудріс¬тю», яка, будучи пов'язана з освітою і пізнанням, вивішу¬вала б і в житті знання та розум.

Історичний процес Ст. Оріховський-Роксолан пов'язу¬вав з розвитком науки і освіти, як і більшість гуманістів приділяв значну увагу їх популяризації з метою вдоско¬налення особи, розумових здібностей людини. Поняття Бога він виводив з античної науки, вважаючи, що ідеаль¬не царство можна створити тільки поєднанням вчення Христа з античною наукою. Ст. Оріховський-Роксолан постійно підкреслював роль і значення науки, наголошу¬ючи на тому, що як поле, хоча й родюче, без обробітку залишається безплідним, так і людина, навіть талановита від природи, не зробить нічого видатного без відповідної освіти і знання. В своїх листах, «Напученні польському королеві...», інших працях переконував короля дбати про освіту, науку, виховання своїх підлеглих. Серед усіх наук

виділяв філософію, яка із селянина робить мешканця міс¬та, дикуна — сумирним, варвара — вченим, а самих лю¬дей — богами. Що ж стосується самого Оріховського-Роксолана, то в галузі філософії його цікавили питання політики та етики.

Всупереч Августину і Т. Аквінському, для яких держа¬ва є знаряддям реалізації моральних і релігійних цілей

індивідів Ст. Оріховський-Роксолан стверджує, що мета держави полягає в гарантії права і користі індивіда, пе¬ред яким держава має ряд обов'язків. В свою чергу, гро¬мадянин має ще більше обов'язків перед державою і його інтереси мають бути спрямовані на інтереси держави і суспільства.