Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Як типовий представник академічної духовно-релігій¬ної філософії П. Ліницький обґрунтовував необхідність релігійної віри, проте був противником будь-якого релі¬гійного фанатизму. Основне завдання релігії він вбачав у моральному вихованні людей, підтримці в них свідомості обов'язку, любові до істини. Саме для цього потрібна віра, чистота і непорочність серця, які укріплюють людський дух, дають людині моральні та етичні почуття. Наявність релігійних почуттів, стверджував П. Ліницький, не пере¬шкоджає займатися наукою. Коперник, Галілей, Кеплер, Ньютон були людьми, які відзначалися живим релігійним почуттям, постаючи водночас як великі вчені. Філософ вбачав певну суперечність православ'я у вимозі ним пос¬тійного обмеження особистої свідомості і особистої суб'єк¬тивної свободи, однак зазначав, що ці обмеження вибира¬ються людьми добровільно і вільно або самим виконанням акту морального самовиховання в дусі церкви як прагнен¬ня людини до необмеженої свободи.

8.Соціально-політичні вчення М.Драгоманова , І. Франка, М. Грушевського.

М.Драгоманов

Особливу увагу М. Драгоманов приділяв гуманітарно¬му знанню, яке, на його думку, є джерелом моральної обов'язковості, вважав, що кожний політичний діяч пови¬нен мати гуманітарну освіту. Гуманітарне знання — космо¬політичне, воно передбачає пріоритетність загальнолюд¬ського над класовим, інтернаціонального над національ¬ним. У загальному розумінні для М. Драгоманова воно постає чимось близьким до історичного розуму Гегеля. Однак на відміну від останнього гуманітарне знання є відносним, бо його вияви у вигляді політики, правових, ідеологічних, моральних, художніх норм і принципів зав¬жди оцінюються стосовно до гуманістичного самовідчу-ження особистості, до вимог розвитку живого життя. Міра людського, гуманістичного, за Драгомановим, ніколи не дана наперед. Її мають завжди відкривати людська і суспільна індивідуальності заново. Еволюція людей є й еволюцією ідей, що структуруються соціальною та індивідуальною по¬ведінкою людства.Людину і суспільство М. Драгоманов розглядав як «річ дуже складну», розвиток яких зумовлюється багатьма чинниками. На думку вченого, якість процесу розвитку і особливо його представників у будь-якому історичному русі залежить від безлічі умов: характеру народу та його інстинктів, розвинених колишньою історією, ступеня його розумового розвитку, однорідності суспільства та зв'язку між його частинами, а також від ступеня і форм реакції старого порядку до нового. Зрозуміло, що, звертаючись до реалій життя суспільства, М. Драгоманов не міг не по¬мітити ролі та значення в ньому економіки. Саме в еко¬номіці він намагався знайти причини експлуатації трудящих, підкреслюючи, що збагачення панівних класів від¬бувалося через недоплату працюючим, і звідси доходив висновку про те, що експлуатація буде існувати доти, поки усі фабрики і заводи, земля не стануть власністю тих, хто працює. Висновок, як бачимо, близький до марксистського, проте якщо для Маркса головним рушієм історії поставала боротьба класів, то для М. Драгоманова — властива лю¬дині як суспільній істоті потреба в самодіяльності, де бо¬ротьба класів, політичні та національні рухи є тільки по¬хідними і змінними формами її історичного самовизначен¬ня, оскільки основою всього постає людська особистість у своєму прагненні до свободи та добробуту.

Визнаючи об'єктивність історичних закономірностей, М. Драгоманов не сприймав гегелівського розуміння та ототожнення історичної закономірності і доцільності, що вело до втрати особистості, привнесення її в жертву ано¬німній всезагальності історичного прогресу. Останнє, як відомо, знайшло свій відбиток і в марксизмі, який, зберіга¬ючи провіденціалізм гегелівської схеми, надав їй лише но¬ву форму — ідею гегемонії класів згідно зі ступенями со¬ціально-економічних формацій.

Крім матеріально-економічних чинників у розвитку суспільства М. Драгоманов великого значення надавав і духовним, мислячи саму соціальну еволюцію як безперерв¬ний ряд спроб гуманістичного структурування суспільст¬ва, рівнодіючими якого виступали не тільки соціально-економічні відносини наявної формації, геополітичні чин¬ники, а й рівень загальнолюдської культури, осягнутої його представниками на певний історичний момент розвитку, міра їх оволодіння історично-гуманістичними знаннями. Не ставлячи «наперед ніяких громадських інтересів, ні куль¬турних, ні політичних, ні економічних», а розглядаючи «всі нарівні — всі вкупі», все-таки наголошував, що прогрес цивілізації «виражається і в свою чергу зумовлюється го¬ловним чином силою свідомості наукової, політичної, мо¬ральної». Це положення, власне, й поставало основою по¬шуків ученим переходу до нового суспільного ладу, розв'я¬зання національного питання, без якого він не мислив роз¬витку суспільства.

Виступаючи проти поділу народів на корінних і некорінних, М. Драгоманов підкреслював, що кожна громада в межах компактного проживання повинна мати умови для свого національно-культурного розвитку, національ¬но-адміністративного самоврядування. У такій федератив¬ній спілці спілок законним володарем України є не тільки українці, а й інші народи, що споконвіку працювали на ній, вносячи свій доробок у розвиток її матеріальної та духовної культури. За оцінкою А. Круглашова, для М. Дра¬гоманова завжди залишалася опора на загальнолюдські цінності як визнання пріоритету універсальної, всесвітньої єдності людської, в якій загальнолюдське не перекреслює національно-осібне. На нашу думку, така оцінка творчості Драгоманова має більше підстав для існування, ніж на¬падки на нього Д. Донцова.