Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Ст. Оріховський-Роксолан особливо обстоював почуття власної гідності людини, яке завжди має належати їй. Роз¬глядаючи почуття власної гідності, заперечував його при¬роджений характер, вбачаючи критерій переваги одного члена суспільства над іншими у розумі, особистій чесності і добропорядності, де титул без чесноти — пусте слово. Виступав проти соціальної несправедливості, гноблення й жорстокості пануючих станів відносно нижчих прошар¬ків суспільства. «Відкрий вуха і нагостри їх, — писав Орі¬ховський королю, — звідусіль почуєш жалісний плач і сто¬гін своїх підлеглих, у яких відібрали також свободу — їхню силу, тому й не наважуються навіть поскаржитися». Зви¬чайно, як син свого часу і стану, він обстоював інтереси шляхти, проте часто виступав на захист посполитих, дбаю¬чи про них, радив, наприклад, так організувати військову службу, щоб посполиті спочили від податків.Ст. Оріховський-Роксолан — один із перших українсь¬ких високоерудованих полемістів, який розпочав науко¬ву і публіцистичну діяльність з відповіді наклепам като¬лицизму на український народ і православну церкву. На закиди католиків про православне походження його ма¬тері він зазначав, що це віра батьків, де кожна людина має право наслідувати її. Папські заборони, нав'язування людям віри силоміць розглядав як явище гірше, ніж ту¬рецька загроза, оскільки турки, захоплюючи території, не забороняли сповідувати свою віру, тоді як римська церква у Польщі позбавляла мешканців цього права і поширюва¬ла найпідступнішу облуду. Положення про целібат розці¬нював як такий, що суперечить природі людини, її праву на продовження свого роду.

У посланні до папи Юлія III вимагав зняти з нього за¬борону на одруження, навіть погрожуючи, що всупереч забороні не залишить дружини. Що стосується подібних заборон, то папа втратив рештки поваги, які мав у Польщі. Ст. Оріховський-Роксолан вимагав покласти край втру¬чанням папи у світські справи, називав його тираном, хижим звіром, ненависником науки і освіти. Негативної думки був він і про католицьких єпископів у Польщі, яких називав зрадниками країни, ворогами народу, папськими шпигунами. Підкреслював, що майнове становище єпи¬скопів ні в якому разі не повинне дорівнювати королів¬ській гідності, і тільки король має право наставляти єпи¬скопів на провінцію, де добирати треба тих, хто має доб¬ру славу серед народу, оскільки деякі єпископи чинять насильство над громадянами і від цього свобода останніх перебуває у великій небезпеці. Тільки король має право виносити вироки своїм підлеглим, позбавляти їх майна, а єпископи мають залишатися у межах своєї влади і вико¬нувати тільки свої функції, дбати про духовне спасіння людини. У реформаторському дусі Оріховський ставив питання про виборність священнослужителів на вищі посади, вказуючи, що при виборі не слід зважувати ні на рід, ні на прохання, ні на гроші і навіть голос короля тут не може мати ніякої переваги над іншими громадянами,

впливати на вибір.

Г. Смотрицький

Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Г. Смотрицький народився в с. Смотрич (те¬пер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області). Дата народження невідома.

Виступаючи проти прагнення римського папи та єзу¬їтів католизувати український і білоруський народи, Г. Смотрицький засуджував політику полонізації, спря¬мовану на соціальне і національне гноблення українсько¬го народу. Ці мотиви особливо гостро звучать в його праці «Ключ царства небесного», яка написана у відповідь на книгу ректора єзуїтської Ярославської колегії Бенедикта Гербеста «Докази віри римської церкви. Історія грецько¬го рабства заради єдності». На противагу католицькому експансіонізмові Г. Смотрицький в дусі реформаційних ідей виступив з обстоюванням рівних відносин між вірую¬чими у ранньохристиянську епоху, гостро критикував ка¬толицьку церкву, на вершині якої стоїть уподобаний до Бога, відірваний від пастви і навіть від інших ієрархів своєї церкви папа. Подібний церковний устрій він називав «богопротивним человекобожием», «идолопоклонством». Цьому устрою Г. Смотрицький протиставляв рівність вза¬ємовідносин ієрархів і пастви як рівноправного союзу ві¬руючих.

Реформаційні ідеї Г. Смотрицького до певної міри по¬єднувалися з гуманістичними. Так, головними доброчестя-ми людини він вважав славу, мужність, талант, активну діяльність, спрямовані на досягнення вищих цілей — бла¬го рідного краю, його захист, турботу про розвиток осві¬ти, культури свого народу, захист віри предків. На його думку досягти вищого блаженства можна тільки тоді, коли перенесеш себе зі старого, обмеженого гріхами і споку¬сами зовнішнього світу до нового, підпорядкованого внут¬рішній духовній суті. Внутрішнє, духовне оновлення лю¬дини відбувається через самопізнання, самозаглиблення, які здійснюються на самоті молитвою, під час якої вона здатна ввійти в контакт з Богом, досягти рівня обожнен¬ня, тобто відкрити в собі Бога. Та все-таки, з його точки зору, вдоско¬налення людини йде не завдяки самозаглибленню у себе, відходу від світу, а за допомогою земного досягнення самоутвердження через активну діяльність, де основним є збереження православної віри як релігії предків, розвиток рідної мови і культури.Звертаючись до історії, Г. Смотрицький розглядав її не як результат Божого промислу, а як історію діяльності видатних осіб, покликаних працювати над конкретни¬ми практичними цілями. В цьому питанні від додержу¬вав давньоруської традиції виходу за межі провіденціа¬лізму, пошуку практичних причин історичних подій в діях самих їх учасників. Водночас як представник течії то¬дішньої реформаційної української думки він вважав, що здобути земну славу та успіх можна лише тоді, коли мета діяльності людини буде узгоджуватися з перетворе¬ними у внутрішнє переконання основами християнсь¬кого морального кодексу, зміцненням православної віри, розвитком вітчизняної культури, захистом свого народу від іноземного поневолення, конкретним взірцем чого вбачав