Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Так само описуються і інші органи із зміною посилань та аргументацій. При описанні шлунка, наприклад, крім даних природознавства Сакович використовує досягнення народної мудрості, філософські легенди. Виступаючи про¬ти надмірного пияцтва, він пише: «Старі давні філософи пили вино тільки під час їжі і ніколи більше, і так говори¬ли про питво: перший келих для потреби; другий — для ліків, третій — для насолоди, четвертий — для весельства, п'ятий — для п'янства, шостий — для блазнювання, сьо¬мий — для шалу». В розділі «Про сон і сновидіння. Опис сну» Сакович з посиланнями на Тому Аквінського розглядав сновидіння як бачення різних ре¬чей, які з'являються уві сні, що відбувається внаслідок збудження відчуттів, які бачили або чули об'єкти в притом¬леному стані, бо вночі думка звільняється від денних тур¬бот, пов'язаних із зовнішнім чуттям, і може вільніше роз¬глядати ті речі, які вдень мислення розібрало, але через розмаїття перешкод в той час, коли їх сприймало, не могло Це зробити»

«Трактат про душу», ймовірно, становив другу части¬ну лекцій Саковича з філософії і був своєрідним продов¬женням попереднього трактату. Твір присвячений князю Чорторийському, присвята майже дослівна тій, що в «Арістотелівських проблемах». В передмові викладено різні по¬гляди щодо походження душі, її локалізації. Описуючи душу взагалі, Сакович визначає її як «актуальний стан орга¬нізації фізичного тіла, що має здатність до життя», «форму природного тіла, що підлягає змінам і може мати різні якості» (Трактат про душу // Гам же. — С. 448). Як наслідник Арістотеля, він виділяв рушійну, чутливу і розумну душу. Рушій¬на (рослинна) душа — це форма природного тіла, складена з різних частин і членів, що мають здатність до рослин¬ного життя. Її основними силами є живильна, зрошуюча і породжуюча. Чутлива, або відчуваюча, душа — це душа тва¬рин, здатна жити чутливим життям. Крім попередніх сил, вона має зовнішні і внутрішні чуття. Як і рослинна, тварин¬на душа не створюється Богом, а виникає, як і інші мате¬ріальні форми, від тілесного чинника. Щодо здатності чутли¬вої душі, то вона двояка: зовнішня (зір, слух, нюх, смак, дотик) і внутрішня (загальне чуття, фантазія і пам'ять). Опис тваринної і рослинної душі Сакович подає за Арістотелем, з посиланням на Авіценну при описі загального чуття. До¬кладно описується фантазія, під якою треба розуміти внутрішнє чуття, яке сприймає уявлення або подібності, що надходять від загального чуття, їх затримує і розбирає. При описі пам'яті як чуття, що спричинює розсуд, Сакович знову наслідує Арістотеля не тільки у визначенні місця її локалі¬зації, а й функції, яка полягає в тому, що вона приймає подібності, які надходять не від зовнішніх відчуттів, а фор¬муються самою чутливістю, і люди називають її « мислительною силою»

Естетика українського барокоРозвиток філософської думки в Україні на грунті взаємодії із культурою Західної Європи, започаткований у XVI ст., одержує своє завершення становленням в ук¬раїнському духовному житті професійної філософії як самостійної складової культури українського народу. Цей процес пов'язаний із діяльністю першого вищого уч¬бового закладу на землях східних і більшості південних слов'ян — Києво-Могилянською академією. Діяльність цього видатного наукового і навчального заходу припадає на козацьку добу в історії нашого народу.

Виникнувши наприкінці XV ст. як мілітарна ор¬ганізація, що ставила за мету захист населення на по¬рубіжних землях від нападу кримських татар та їх сю¬зерену — оттоманської Туреччини, з часом козацтво прибирає на себе більш широку функцію — оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення українського народу. Тривалий, понад півторастолітній процес кристалізації козацтва привів до пе¬ретворення його у XVII ст. на провідний стан ук¬раїнського суспільства, що виконував роль проводу, втра¬ченого внаслідок полонізації української знаті. Полі¬тична кристалізація козацтва була нерозривно пов'яза¬ною з культурними процесами, що відбувались в того¬часній Україні. Не випадково трансформація козацтва з суто військової формації у політичний чинник з держав¬ницькими цілями відбувається за часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1614 — 1622 рр.) — вихован¬ця Острозького освітнього центру. Показово, що

здійснене ним перенесення осередку козацтва до тра¬диційної української столиці Києва було пов'язано зі вступом 1620 р. його «з усім військом запорозьким» до Київського братства, майбутнього освітнього осередку Київської колегії, а згодом Академії. Високо освіченою людиною був Богдан Хмельницький, що закладав своєю діяльністю підвалини української державності. Значним внеском у розвиток української культури позначалось 21-річне гетьманування Івана Мазепи. Показником рівня політичної думки, якого досягли українські діячі з кола І.Мазепи, є «Конституція» самостійної Української де¬ржави, складена Пилипом Орликом — першим гетьма¬ном, що очолив українську еміграцію після поразки і втечі з України І.Мазепи. Пройнята ідеями лібералізму та демократії, витримана в дусі ідеалів речників західно¬європейського просвітництва конституція ця є однією зі значних пам'яток політичної думки тогочасної Європи. Створені П.Орликом «Вивід прав України» та «Консти¬туція» грунтуються на природно-правовій теорії. З по¬гляду П.Орлика Україна є повноправним суб'єктом як природного права, так і волевстановленого, або людсько¬го права, а в широкому розумінні — права народів. На цій підставі обґрунтовувалось право України на вільне, незалежне, державне існування.