Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Навколишній світ К. Ставровецький розглядав як ство¬рену Богом єдність часу і простору.

Роглядаюччи проблему «Бог і світ», Ставровецький роз¬робив вченвдя про чотири світи: невидимий світ духовних сутностей, що належать до духовної ієрархії (ангелів, демо¬нів); видимий світ — світ видимих речей, в якому живе людина; малий світ — світ самої людини; злосливий світ — світ ] поєднання злих людей з дияволом, який є твор¬чим началом зла. Знову-таки заперечення єдинності світу не було новим для того часу в українській філософській літературі і,, як ми бачили раніше, уже Ст. Зизаній обстою¬вав ідею множинності світів. Сам Ставровецький обирає середину між єдинністю і множинністю, наполягаючи саме на кількісному обмеженні множини — чотирьох світів, подібно до того поділу, що існував в народній творчості, зокрема в (апокрифах. Своє вчення про чотири світи він виклав у «Зерцалі богословіи», тісно пов'язуючи онтоло¬гічні проблеми з моральними, естетично-утилітарним виз¬нанням світу як краси і користі. Описуючи ці чотири світи, він показував, що не весь світ є зло, а постає як добро і краса. Світ" і природа перестають бути у нього простим символом Бога, зливаються з Богом, самі перетворюються у божество, звідки радісне і світле світосприйняття Ставро¬вецького, уява про світ як невидиму красу.З погляду Ставровецького, видимий світ, природа були створені Богом для людини з метою прославлення нею сво¬го творця. Його основу становили чотири елементи: світлість огненна, «юоздух», вода, земля. З цих чотирьох елементів виникли всі речі: із «світлості огненой» — солнце, луна, звізди, увесь світ видимого світу; от «воздуха» — диханіє животним їй одушевленним звірєм й птиця, й чоловіку; от води — два роди одушевлених: риба й птиця; от землі — звірове четгвероногіє й древо плодовтиє, й сімена различни»

У центрі уваги К. Ставровецького все-таки знаходився не видимий світ сам по собі, а людина.

За традицією, що йшла від стоїків, людину він роз¬глядав як двонатурну істоту, яка створена «зі двоє битно-стей разних» — тіла і душі. «Тіло видимоє, — зазначає Ставровецький, — с чотирох елементів с-ьставлено: пло-тьем землі, кровь от води, диханіє от воздуха, теплота от огня. Душа, же невидимая, розумная й несмертельная, ду-новенієм божбим в тіло вложена» (Гам же. — С. 235). З тілом і душею пов'язані почуття людини, де «вкус» йде від землі, «обоняніє» — яко вода, слишаніє же — яко воз-дух, приймає гласи здалека й рассуждает их; зреніє — яко вогонь — здалека видінієм обьємлет всякеє тіло й осязает его; дотьікваня — от живой души». Цими почуттями люди¬на сприймає видимі і невидимі істоти, двоякість «услажденія» — душевні (невидимі) і тілесні (видимі).

Ставровецький - вчений наголошував не тільки на двонатурності людини, тіла і душі, а й обстоював їх єдність, під¬креслюючи, що без тіла і тих процесів, які йому властиві, людина не може жити, а душа, в свою чергу, не може відчувати, розуміти, набувати доброчесності, наближаю¬чись цим до властивого мислителям доби Відродження виз¬нання гармонії душі і тіла.

Йов Борецький

З діяльністю Львівської братської школи, розвитком братського руху, шкільництва та освіти, формуванням української духовної культури, національно-визвольної іде¬ології тісно пов'язані життя й діяльність Йова (Івана Мат¬війовича) Борецького, українського церковного, освіт¬нього і культурного діяча.

Й. Борецький добивався автономії з підпорядкуванням церковної влади, передусім єпископської, тільки патріар¬ху, або митрополиту, який був би екзархом, тобто намісни¬ком патріарха в Україні. Звертаючись до історичного ми¬нулого своєї Вітчизни, звинувачував тих князів київських, які, прийнявши християнство, набудували храмів, але не подумали про школи для народу, внаслідок чого руси по¬пали під владу Речі Посполитої, частина народу покатоли¬чилась. В подальшому це саме допустили руські вельможі, котрі теж не дбали про будівництво шкіл для посполитих, а шукали науку римську, своєї не маючи.

Полемізуючи з католиками, Борецький закликав не шу¬кати там істин церкви і науки, оскільки у них мудрість арістотелівська слово істини підмінила. В боротьбі з като¬лицизмом та унією Борецький прагнув до відтворення історичної правди, давніх традицій духовного життя ук¬раїнського народу, утвердження їх спадкоємності. Так, звертаючись до історії України, він доходив висновку і підводив до цього своїх читачів, що східнослов'янські народи завжди були вільними, тому що становили цілісне Державне утворення, яке і потрібно відновити в нових історичних умовах. За тодішніх умов саме з цієї точки зору Борецький був прибічником орієнтації зближення України з Росією, що відбивала певний стан формування Політичної орієнтації братського середовища за межі не¬справедливих форм гноблення українського народу. Він був не тільки прихильником цієї орієнтації, а й, як і деякі Псковські публіцисти XV ст.і братські діячі, спирався на вироблену ними ідею неперервної династичної влади московських князів від часів князя Володимира, використо¬вуючи для доведення цієї ідеї Густинський літопис.