Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Споживання матеріальних благ, насолоду ними Сково¬рода не вважав основою людського щастя. Вище блажен¬ство і справжнє щастя приносить людині праця за при¬званням, праця, що відображує природні нахили люди¬ни — «сродна праця». Він був глибоко переконаний у тому, що кожна людина має природний нахил до певного роду діяльності, який може зробити людину дійсно щасливою, бо така праця за вродженим нахилом і обдарованістю є бажаною, виконується з охотою і насолодою.

Г. Сковорода, розробляючи свою концепцію самопіз¬нання, не заперечував ролі і значення наукового і техніч¬ного прогресу, проте підкреслював недостатність цього прогресу для людського щастя, вважаючи більш важливою для досягнення останнього науку про людину. Відпо¬відно до цього соціальний прогрес він ставив у залеж¬ність не від пізнання зовнішньої природи, а від пізнання і вдосконалення духовних потенцій людини, її здібностей. На цій основі Сковорода намагався обгрунтувати своє уявлення про суспільний ідеал, виводячи ідею «горней республіки», яку часто витлумачують як «духовну респуб¬ліку». Ідея «горней республіки» являє собою інтерпрета¬цію Біблії як символічного світу, дійсною суттю якого є образ ідеальних стосунків між людьми, що будуються від¬повідно до їх духовної природи і дійсно людських праг¬нень та інтересів. В цьому «новому світі», країні і царстві любові не можуть бути «ні старості, ні статі», оскільки в ньому немає місця для всього «плотського». «Горній» світ будується відповідно до начал любові, рівності, спільності усього. Він протилежний світу зла, але не є потойбічним, куди переселяються люди після смерті.

На заключення викладеного матеріалу зазначимо, що, відігравши значну роль у розвитку освіти, культури, фі¬лософської думки, Києво-Могилянська академія не змог¬ла створити своєї власної школи, специфічно національ¬ного типу філософствування. Причина того — відсутність чіткої і послідовної спадкоємності ідей, поглядів, науко¬вих поколінь, оскільки її кращих професорів і вихован¬ців, як правило, забирали до інших центрів Російської

імперії. Що стосується поглядів Сковороди, то хоч далеки¬ми від життєвої суті були його думки і саме життя, але чистими і переконливими були його ідеали, які він сіяв серед українського народу.

Я.Козельський

Відповідно до загального спрямування просвітительської ідеології Я.Козельський вважає, що у громадському суспільстві всі вчинки людей, у тому числі й їхня моральна поведінка, регулюються юридичне, через право. Мораль тим самим надмірно раціоналізується, вона, по суті, відсутня, а е вчинки, що випливають із розуміння закону. Тим самим знання і доброчинності виявляються у прямій залеж¬ності одне від одного. Аморальний вчинок розглядається як результат незнання закону, що встановлений у гро¬мадському суспільстві. Досить людям розтлумачити, що є добро і зло, як зло зникне, — такою була логіка просвітницької філософії.

Спираючись на вольфіанську фізику, Я.Козельський вважає, що в основу буття покладено річ, яка може бути простою і складною. Простими є речі, які мають лише сутність та існування (наприклад, душа, дух взагалі). Складні — це матеріальні тіла, що мають багато яко¬стей. Головними якостями речей і тіл Козельський вва¬жає простір, час, необхідність, випадковість, кількість, ос¬нову («основание») і причину. У дусі механістичного мислення Я.Козельський стверджує універсальність при-чинно-наслідкових зв'язків. У зовнішній природі все зу¬мовлене причинно-наслідковими відмінностями, усе підкоряється природному розвиткові речей. Тут немає місця для долі, цілеспрямованості тощо. Кінцевою при¬чиною світу є творець, закон Божий.

Від матеріальних речей відрізняється дух, або душа, яка характеризується наявністю волі та розуму. Дух бу¬ває «конечний» — це людська душа, і «нескінченний» — це Бог.

Звертаючись до гносеологічної проблематики, Я.Ко¬зельський вважає, що людське пізнання розпочинається з чуттів, що є тими «вікнами» і «дверима», через які вра¬ження від конкретних речей проникають в душу. Це «нижній» ступінь знання. На ньому здійснюється пізнаннялише одиничних речей, воно однаковою мірою властиве людині і тварині.

Вищим ступенем пізнання є логічне мислення, вла¬стиве тільки людині. Розум, спираючись на чуттєві

данні, дає знання загального. Оскільки душа одно-сутнісна з Богом, то їй дано змогу пізнати сутність. Але людський розум не безмежний у своїх можливостях, то¬му Я.Козельський взагалі відмовляється від розв'язання таких питань, як єдність Бога, співвідношення душі з