Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Зизаній

Одним із засновників Львівської братської школи був Стефан Івано¬вич Зизаній-Тустановський, практич¬на і літературна діяльність якого, як і його брата Л. Зиза-нія, відрізнялася особливо гострою антикатолицькою та антиуніатською спрямованістю. Український письменник, мислитель, відомий слов'янський гуманіст, просвітник Ст. Зизаній був виходцем із міщанської сім'ї Хоми Куколя (з грец. Зизаній — кукіль) з Рогатина. Народився він в с. Потелич (тепер Нестерівський район Львівської об¬ласті) близько 1570 р. Був викладачем і ректором Львівської братської школи. В 1593 р. переїхав до Вільно, де став проповідником братства, ректором братської школи. За свою антикатолицьку та антиуніатську діяльність пересліду¬вався як світською, так і духовною владою. 10 жовтня (ЗО вересня) 1595 р. уніатськи настроєний київський митрополит М. Рогоза видав грамоту про відлучення Ст. Зизанія від церкви і заборону проповідувати за непо¬кірність духовній владі. Основними звинуваченнями про¬ти Зизанія були: «не херотоньїсан і не рукоположен в благостіє; своїм домислом вчить християн, а не по кано¬нах; пастирів усіх поносить; от большехть й нижщихь становь духовньїхь, на амбвонь вншедши, безстьідно лаєть; церкву возмущает, народ разделяеть». У 1596 р. польський король Сигізмунд III оголосив Ст. Зизанія державним зло¬чинцем і наказав ув'язнити його. Переслідуваний владою, Ст. Зизаній продовжував проповідувати у Свято-Троїць¬кому монастирі, а громадяни Вільно обрали його архі¬мандритом названої обителі. Розкритий властями у ве¬ресні 1599 р. Ст. Зизаній змушений був постригтися у ченці, а в 1600 р. тікати з Вільно до Валахії, де і помер в цьому році.

Блискучий полеміст, Ст. Зизаній присвятив свою твор¬чість боротьбі за незалежність своєї Батьківщини, духов¬но-релігійної самостійності українського і білоруського народів. У своїх працях «Катехізис» (1595), «Ізложеніє о вірі» (1596), «Казаньє св. Кирилла Патриархи Иєрусалим-ського о антихристе й знаках его з разширен науки против єресей разньлх» (1596) з радикальних і демократич¬них позицій виступав проти ієрархів як католицької, так і православної церкви, королівської влади в Україні. Ст. Зизаній викривав зловживання церковної верхівки, за¬кликав протистояти наступу католицизму. Слідом за євро¬пейськими гуманістами та діячами радикальних реформа¬ційних рухів обстоював ідею віротерпимості, критикуючи ряд церковних традицій і канонів католицизму, даючи ра¬ціоналістичне тлумачення важливих християнських дог¬матів.Про філософські погляди Ст. Зизанія нам доводиться судити з праць його противників. Головний його твір «Ка¬техізис», виданий у Москві 1644 р., став першим друкова¬ним твором, який був осуджений як православною, так і католицькою церквою. До нашого часу не знайдено жод¬ного примірника цієї праці. Такий самий резонанс викли¬кало «Казаньє св. Кирилла о антихристі...». У полемічному зверненні до Ст. Зизанія католицький теолог Жебровський-Щесний звинувачував його в тому, що він з»небом і землею воює, ані богу ні людям не вибачає, святих з неба виганяє, чортів до пекла не пускає, в Христа, творця на¬шого, не вірить, духа Святого кляне, не визнає, що він походить від Отця і Сина, короля, володаря нашого, негар¬но на проповідях своїх згадує, Митрополита лає, латинників проклинає, Русь до бунту і незгод під'юджує»

Звертаючись до проблеми Христа і антихриста, Ст. Зи¬заній значну увагу приділяв і тринітарній проблемі. Його тлумачення мали суттєві розбіжності з канонізовани¬ми положеннями християнства. Як відомо, останні фор¬мально визнавали рівність усіх іпостасей трійці, проте роз¬глядали їх й плані субординації: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Ст. Зизаній виходив з того, що іпостасі трійці не тільки рівноправні, а й рівнозначні, тобто зближаються з аріанством (єрессю часів раннього християнства). На його погляд, Христос по своїй силі рівний Богу-Отцю. Із такого тлума¬чення суті Христа Ст. Зизаній доходив до єретичного вис¬новку, що Христос не є заступником людей перед Богом, оскільки Сіам має досить сили і влади для покарання чи помилування, адже коли хтось когось просить, то це озна¬чає, що сам він не має такої сили, як той, у кого просять. Відповідно до цього Ст. Зизаній повністю відкидав христи¬янський догмат про спокутницьку жертву Христа.

Старовецький

Братський вчений (теолог, філософ), письменник, церковно-освітній діяч, видавець-друкар К. Транквіліон-Ставровецький став одним з перших пред¬ставників напряму тогочасної духовної культури Украї¬ни, характерною особливістю якої був відхід від прита¬манного тоді українським мислителям різко негативного ставлення до західноєвропейської вченості. Відштовхую¬чись від вітчизняної традиції, а також переосмислюючи здобутки західноєвропейського Відродження, він прокла¬дав шлях до формування ренесансно-гуманістичних ідей в Україні.

У філософії К. Ставровецький дотримувався неоплатонівської орієнтації, розглядаючи Бога як творця, премуд¬рого художника, еманентне, всюдисутнє світове начало. Виходячи з апофатичної теології і спираючись на Псевдо-Діонісія Ареопагіта, він піддавав критиці антропоморф¬не розуміння Бога Св. Письма, а також у творах бага¬тьох сучасних йому авторів. Позбавляючи Бога антропо¬морфних властивостей, він, як і Псевдо-Діонісій, відмов¬лявся від позитивних рис Бога, підводячи читача до дум¬ки, що найбільш адекватним способом осягнення божест¬венної сутності є послідовне заперечення будь-яких влас¬тивостей, атрибутів, які спостерігаються і передбачають¬ся в речах навколишнього світу. Ставровецький підтриму¬вав думку про невизначеність Бога, його недоступність для людських почуттів і розуму, таємничість, невловимість, безмежність, вічність, відповідно до чого Бог поставав у нього як «существо пресущественноє, албо битность над всі битності, сама істотна битність, през се стоащая, прос¬тая, неплотная, без початку і без конца, без ограничания»