Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Якщо дотримуватися історичної правди, а не йти за довільно витлумаченими фактами, як це роблять деякі «ультрадемократичні» представники сучасного нашого письменства у своїх вимогах руху вперед «через назад», то доведеться визнати, що у придушенні вільного філо¬софствування того часу значну роль відігравала право¬славна церква, проводячи таку саму реакційну політику, що й царський уряд, адже на цей час змінилися положен¬ня і функції самого православного духовенства. Якщо спо¬чатку ідея православ'я в озброєнні українських культур¬них діячів виражала інтереси пригноблених, то з набуттям православною церквою панівного становища вона відби¬ває інтереси православного українського і російського панства та монархії, звичайно, не забуваючи і про свої власні інтереси. Саме завдяки цьому церкві надавалися всі права контролю над духовним життям Російської імперії і її провінцій, однією з яких була Україна.

П. Лодій

П. Лодій ак¬тивно виступав за розвиток освіти і науки, критикуючи тих, хто намагався заборонити викладання філософії в навчальних закладах Росії, заявляючи, що така заборона помилкова і «суперечить здоровому глузду і правилам логіки». В 20-х роках зазнав утисків і переслідувань, його книги не дозволялось перевидавати, йому було забороне¬но читати філософію. Книга П. Лодія «Логические на-ставления, руководствующие к познанию й различению истинного й ложного» була визнана «наповненою загроз¬ливих... руйнівних начал». Помер 10 червня 1829 р. у Пе¬тербурзі.На перших етапах своєї діяльності П. Лодій виступав послідовником Хр. Вольфа, переклавши етичний твір Бау¬майстера, хоча ставився до нього критично, намагаючись доповнити його ідеями Канта, почасти полемізуючи і з ним. Постійно звертаючись до Канта, Лодій розвивав сен¬суалістичні погляди на проблему пізнання і саме з цих позицій полемізував з Кантом, критикуючи його за суб'єк¬тивний ідеалізм, скептицизм і агностицизм, розрив чут¬тєвого і раціонального, логічного і емпіричного. На його думку, світ існує сам по собі, поза нашим розумом і сві¬домістю. Знання виникають в результаті дії предметів зовнішнього світу на органи чуття, ставлячись до дійсності як копії до оригіналу. Стверджуючи достовірність даних чуттєвого досвіду, підкреслюючи їх роль в процесі піз¬нання, Лодій зазначав, що за допомогою мислення люди¬на може глибше пізнати світ, відкривати властивості ре¬чей, закони природи. Істинність знання він вбачав у від¬повідності наших суджень предметам матеріального світу такими, які вони існують самі по собі, розділяючи істину на метафізичну, логічну, моральну та фізичну. Критерієм істини вважав несуперечливість і одностайність думки більшості людей, що досягається за допомогою розуму і досвіду.

Звертаючись до філософських поглядів Канта, П. Ло¬дій виступав проти його спроби провести принципову межу між формою і змістом, сутністю та явищем, показа¬ти мислення незалежним від буття. У кантівській теорії

пізнання він вбачав шлях до заперечення об'єктивного існування речей, відрив чуттєвих уявлень від зовнішньо¬го світу.

У галузі соціально-політичній П. Лодій виступав з фі¬лософським вченням про природне походження всеза-гального державного права, згідно з яким усі люди рівні за своєю природою. Проте доводиться констатувати, що праці «Природне право народів», «Повний курс філософії», в яких концептуально викладені погляди Лодія з цього питання, не були опубліковані і загинули, у зв'язку з чим немає можливості об'єктивно і найповніше проаналізува¬ти його філософську спадщину. Однак безумовним зали¬шається одне: пропаганда і критичне осмислення нових досягнень західноєвропейської філософської думки не могли не сприяти орієнтації на неї академічної філософії як в Росії, так і в Україні, де вплив П. Лодія так само, як і Д. Велланського, був досить значним, посилюючись звер¬ненням до них українського студентства, яке, навчаючись в столичних навчальних закладах, поверталося до Украї¬ни. Репрезентаторами академічної філософії в Україні виступили Харківський університет, Рішельєвський ліцей (Одеса), Київська духовна академія, Університет Св. Воло¬димира.

О. Новицький

Філософ високого професійного рівня, О. Новицький за умов негативного ставлення до філософії в Російській імперії не тільки виступив на її захист, а й враховуючи новітні досягнення світової філософської думки того часу, зокрема німецької класичної філософії, зробив спробу по-новому в російськомовній філософії підійти до осмислен¬ня її предмета, завдань та призначення, виявлення основ¬них механізмів і тенденцій її розвитку.

Виступаючи в сфері свідомості, в сфері філософству¬вання, мислячий дух може звертатися до мисленного буття трьома головними здатностями: почуттями, пов'язаними з фантазією, розсудком і розумом. Найвищою з цих здат¬ностей є розум, а предметом філософії постають усвідом¬лююче «Я», «не Я» — те, що усвідомлюється, і перша при¬чина того і другого — світ людини і Бог. Вони даються нам у мисленні, а філософія і є наукою чистого мислен¬ня, тобто знання, для якого думка є перша і безумовна довіра, яку досвід послуговує хіба що тільки зовнішньою і заперечливою точкою, але істина якої не залежить від досвіду, тому що, навпаки, істинний досвід залежить від його відношення до думки. Цим чистим мисленням філо¬софія відрізняється від усіх позитивних, емпіричних наук, прагне собою завершити їх, звести до єдності світосприй-