Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

влади папи. Саме проти останнього і виступав Клірик Острозький.

Принципове значення для Острозького полеміста мав поділ людини на зовнішню і внутрішню, на душу і тіло, констатація й" духовної і тілесної природи. Сутність внут¬рішньої людини він вбачав в умі, зовнішньої — в розмислі, або в розсудливості, Ум є вищою споглядальною силою, що спрямовується Богом і допомагає відкривати в людині закладену Богом істину, а розсудок через судження і до¬ведення здійснює пізнання зовнішнього світу. В руслі давньоруської традиції ум визначається Кліриком Острозь¬ким як самовладна, безсмертна сила, страж вічного жит¬тя, невидимий образ Бога, тоді як «розмисел» (розсудок) трактується як те, що зовні надходить у людську душу, тобто знання, яких набувають у процесі навчання, аналі¬зу чуттєвих даних. З його точки зору, як істина подвійної природи людина одночасно належить до двох світів, по¬стійно перебуваючи у внутрішній боротьбі між добром і злом, нею оволодівають різні прагнення, несумісні ви¬сокі і низькі бажання. Саме це і використовується неприя-телем для того, щоб розвіяти свій «кукіль», ошукати і звести людину, а потім загубити її, що, власне, й роблять уніати.

Якщо людина забуде про свою справжню духовну сут¬ність або ж піддасться своїй тілесній природі, принадам земного світу, з яким вона пов'язана тілом, то залишиться в потоці хаотичних змін і не досягне нічого, крім страж¬дання. Лише життя, підпорядковане вищій цілі, дає мож¬ливість знайти себе, виявити свою справжню людську сутність, заслужити собі спасіння. Вищою метою постає тут знищення у собі «старої» і «ветхої», або «зовнішньої», людини і перетворення себе у «нову» людину.

На думку Клірика Острозького, як і більшості діячів Острозького центру, досягти цього можна глибокою внут¬рішньою перебудовою, яка грунтується на самопізнанні, пошуках у собі Бога, правди, тобто на цілеспрямованій пробудженості у собі голосу власного сумніву совісті, що пропонує відчайдушну боротьбу з собою, подоланні при¬стосовництва, користолюбства, зрадництва, безпам'ятності. Особливу роль в процесі цього пробудження Клі¬рик Острозький відводив індивідуальному осмисленню Св. Письма, глибокому проникненню у його зміст кожного віруючого, засвоєнню у текстах істин і перетворенню їх у внутрішні переконання індивідів, активній діяльності у земному світі, спрямованій не на пошуки «прожней хва¬ли», а «вишней слави» і її протидії «непріателю душно-ме». Під «вишней славою» він розумів розвиток освіти, проповідництво, розвиток національної культури, піднят¬тя народу на боротьбу за свої права і віру. Правда, коли йшлося про розвиток освіти, Клірик Острозький, посила¬ючись на православні традиції, накладав заборону на до¬сягнення таємниць Св. Письма, виступав проти західно¬європейського реформаторства, підкреслюючи, що для проникнення в божественні істини немає потреби звер¬татися до силогізмів, розумного проникнення в ті чи інші таємниці буття, а тим більше пояснювати їх даними при¬родознавства. Висновок його тут однозначний: можна бути зовнішньо мудрим, а душу мати «ненаучену», бо пізнан¬ня тільки зовнішнього світу ще не робить людину корис¬ною для свого народу.

Клірик Острозький розповідає про положення україн¬ського народу у польській державі, зображує страшну картину знущання і насильства, які чинять поляки на його батьківщині, наруги над вірою і культурою свого народу.Таке становище українського народу в Речі Посполитій Клірик Острозький не без підстав пов'язував з насильницькою політикою полонізації, знаряддям якої стало впроваджен¬ня унії, «згоди», а тому різко виступав проти «згоди» між православною і католицькою церквою, мету якої вбачав у підпорядкуванні православної церкви папі римському.

Запропоновану католиками унію, «згоду» він образно порівнював з Вавилоном. «Власне, — підкреслював Клірик Острозький, — теперешняа мішаная колотливая згода оному Бабсею подобна же ее своєю думою в небо виста¬вити усиливается. Там вь той згодЬ — помешанье язикомі, а у теперешней — помешанье сумнЬнья й вЬри». Ця згода підступна, бо при її втіленні можна потрапити в диявольські тенета. Вона зацукрована зверху, а всередині наповнена отрутою, оскільки досягнення її загрожує неза¬лежному існуванню українського народу. Клірик Острозь¬кий попереджував, що не можна приймати таку згоду, йти на встановлення миру і спокою за умовами, які нав'язу¬ються іноземними поневолювачами, а тим більше терпіти наругу на рідній землі тих, хто забороняє народові його релігію, примушує його переступати через батьківські за¬повіти, покривати ганьбою чесні і святі справи предків, знищувати їх славу і славну про них пам'ять. Інтуїтивно він дійшов до усвідомлення загарбницької політики полоні¬зації і Ватикану, підступної змови монарха з монархом, ко¬роля з королем і великого духівництва. Водночас, засуджу¬ючи «підступну згоду», що нав'язувалася Ватиканом, закли¬каючи до боротьби з нею, Клірик Острозький не заперечу¬вав проти переваг дійсного союзу і братнього єднання на¬родів перед міжусобицями, стверджуючи, що тільки тоді буде мир і спокій, коли згода виступатиме як союз одно¬думців, оснований на взаємній повазі і братерстві.

І. Вишенський