Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

розвитку. Рух всесвітньої історії уявляється у цьому сенсі як процес поступового поширення християнства на всі народи світу.

Саме залучення Русі до християнського світу, на дум¬ку їларіона, й знаменує настання нової епохи, епохи Бла¬годаті, що починає панувати на просторах «землі Руської». З цим пов'язаний надзвичайно важливий для концепції їларіона висновок про те, що все нове, молоде, те, що пізніше виникло в історії, набирає вищої цінності порів¬няно до попереднього, більш старого. «Лепо бе благодети й истине на новн люди вьсиати, — підкреслює їларіон, — не вьливають бо, по словеси господню, вина новааго оуче-ниа благодатьна вь мехн ветхн... нь ново оучение, новм мехи, новм язнки й обоє сьблюдется».

Важливим є не лише апологія нового самого по собі, а те місце, яке їларіон відводить сучасному йому новому на спрямованій в майбутнє лінії розвитку люд¬ської історії. Як відомо, традиційний християнський світогляд уявляє історію як рух, що здійснюється з Бо¬жої волі і спрямовується поза власні межі до вічності, де тільки і є можливим остаточне здійснення історії. Бачення їларіона з цього погляду несе на собі відбиток укоріненого в міфологічному світосприйнятті уявлення про Божествене як джерело порядку і гармонії на цьо¬му, земному світі. Для нього сучасна йому земна історія виступає настільки досконалою, що спонукає не в майбутньому, а сьогоднішньому дні вбачати здій¬снення мрії про ідеал. Погляд на історію, який розроб¬ляє їларіон, не виявляє прагнення обміняти всі блага нинішнього світу в ім'я досягнення жаданого майбутнь¬ого. Сучасне у цьому сенсі наче зливається з май¬бутнім, «спасіння» вважається вже здійсненим у самому акті хрещення Русі, яке тлумачиться як «усиновлення» Богом людини: «Крещение же сннн своа препущаеть на вечную жизнь», — пояснює їларіон. Саме тому їларіон менш за все говорить про майбутнє, воно не цікавить його. Він зовсім не прагне звільнитись від су¬часного.

Щоправда, в більш пізній період, коли суперечності, притаманні києво-руському суспільству, стануть більш відчутними, такий оптимізм щодо сучасного поступово по¬ступиться місцем напруженому переживанню майбутньо¬го і світлому спогадові про минулий, «золотий вік», що ото¬тожнювався із періодом, сучасником якого був їларіон і який він оспівував у своєму творі, присвяченому звеличен¬ню «землі Руської» й народу, що живе на ній. З поглядомна історію щільно пов'язана патріотична ідея «землі Русь¬кої», відчуття особистої причетності до долі Вітчизни, що активно розробляється в києво-руській писемності. Мабуть, вперше ствердження величі і єдності «землі Руської» вияв¬лене у «Слові про Закон і Благодать» їларіона. Істотним в його творі є не лише уявлення про цілісність всієї «землі Руської», а й утвердження величі її, «еже ведома й слнши-ма єсть всеми четнрьми конци земли».

Традиційно центром Русі не лише в XI, а й у XII і XIII ст. визнавався Київ. Ця орієнтація визначає й інтерпретацію слова «Русь» в широкому розумінні як де¬ржави, не лише адміністративним, а насамперед духов¬ним центром якої вважався впродовж всієї історії Київської Русі Київ. Такою Русь виступає у свідомості ігумена Даниїла, який під час свого «хожения» до Пале¬стини ставить свічку біля «гроба Господня» від «всея» Руської землі. Такою осмислює Русь автор «Слова о по¬лку Ігоревім», де воїни ведуть боротьбу за землю руську, вбиті лягають у Руську землю і по всій Руській землі розходиться туга за поразку Ігоря з дружиною. Такою є і самосвідомість авторів «Києво-Печерського Патерика», який оспівує чорноризців монастиря, що «яко пресвїтлаа свйтила в Руской земли сиаху».

Й навіть коли Київська Русь, роздроблена на багато князівств, впала під ударами орд Батия, автор «Слова про погибель Руської землі» відтворює картину Бать¬ківщини, наче оглядаючи всю Руську землю з центру її, з пагорбів Києва.

Тип філософування, що складається у культурі Київської Русі, протягом наступних віків великою мірою визначав своєрідність подальшого розвитку філософської думки українського народу.

Специфічні особливості філософської думки Київської Русі зумовлювались, зрештою, особливостями соціально-культурної ситуації, що характеризувала життя тогочас¬ного суспільства.

Безумовно, як вже зазначалось, істотна роль у роз¬витку філософської думки Київської Русі належала хри¬стиянству. Але процес сприйняття християнства відбу¬вався на грунті культури, що зберігала віддзеркалення найдавніших релігійно-міфологічних уявлень східних слов'ян. Зустріч і реальна взаємодія християнської і дав¬ньої релігійно-міфологічної картини світу спричинилась до плюралізму різноманітних філософських позицій, кожна з яких певною мірою відбивала результат накла¬дання християнських уявлень на модель світу, виробле¬

ну у культурі східних слов'ян у більш ранній період їхньої історії.