Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Дійсною вірою Т. Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку та від¬носин між Богом і людиною, не потребуючи ніяких посе¬редників та інших об'єктів наших поклонінь. За старими традиціями надзвичайно ідеалізував Богоматір як ідеальний тип матері (Марія), антропологізуючи Христа, наближав його до людини, цінував у ньому вищі людські якості — високе, святе, правдиве. Для Шевченка Бог-Ісус Христос поставав захисником гноблених, виразником їх надій, прагнень, де любов до людини, повага, чуйність, взаємодопомога в праці, подолання труднощів і незгод виступали тією керівною нит¬кою, якою має користуватися кожний і без чого людина черствіє, стає грубою, втрачає гідність, проявляє самолюб¬ство, попирає інтереси і права інших. Щодо християнства, то в творчості поета воно приймає вигляд того типу народної релігії, в якій, за образним висловом Є. Маланюка, Христос за плугом йде, а Марія несе йому їсти.

Філософія серця П.Юркевич

Як філософ П. Юркевич відрізнявся глибоким знанням історії філософії, новітніх для того часу течій і напрямів філософської думки. Їх осмислення стало для нього тією основою, спираючись на яку, прагнув виробити своє влас¬не розуміння тенденцій розвитку філософської думки, дійсних досягнень та обмеженостей філософських ідей і систем, які історично виникли в період від античності і до сучасності. Він був переконаний у тому, що розвиток філософської думки, як і саме життя, досить різноманіт¬не і його важко підвести під мірки яких-небудь визнаних ідей, теорій, думок. У своїх працях послуговувався досяг¬неннями видатних мислителів античності, Середньовіч¬чя, Нового часу, німецької класичної філософії, критично переосмислюючи їх. Високо цінував Декарта, Лейбніца, Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля. Останнього він цінував за те, що він глибше від інших проникнув у свідомість люд¬ства — це невичерпне джерело начал, ідей, поглядів, відзна¬чаючи при цьому, що спекулятивна думка не заслонила від філософа феноменологічну дійсність.

Не сприймаючи гегелівської діалектики, П. Юркевич зазначав: «Особливість його вченого прийому, яку мало цінували, полягає в тому, що абсолютна ідея, перш ніж пояснить вона коло явищ, сама приймає натуру цих явищ, сама постає з плоттю і кров'ю тих істот, яким вона по¬винна дати буття і все багатство життя» (Идєя // Там же. — С. 63).На формування поглядів П. Юркевича найбільший вплив мали філософія Платона і Канта, яких він вважав фунда¬торами західноєвропейської філософської думки в її су¬часному стані і майбутньому розвитку. Відповідно до цього він виділяв дві епохи в розвитку філософії, з яких перша відкривається Платоном, друга — Кантом. Водночас при всій своїй орієнтації на вчення Платона і Канта П. Юрке¬вич осмислював їх в нових ракурсах, незвичних для того часу, з виходом на філософію майбутнього, де істина кан¬тівського вчення про досвід можлива тільки внаслідок істин

платонівського вчення про розум.

П. Юркевич не сприймав скептицизму Канта, проти¬ставлення сутності і явища, теоретичного і практичного розуму, так що спроби деяких дослідників, у тому числі Д. Чижевського, зарахувати його до представників ро¬сійського неокантіанства будуть далекими від істини. Як і інших мислителів, Канта П. Юркевич сприймав критич¬но. Так, на його думку, різниця між явищем і річчю в собі не метафізична, як це думав Кант, а гносеологічна, тобто поняття сутності і явища означають різні ступені доскона¬лості нашого знання і розуму. Несуттєвим вважав він і розподіл понять на апріорні і апостеріорні, тому що аб¬страктні поняття нашого мислення містять в собі також уявлення, які взяті з досвіду, і, навпаки, безпосереднє ба¬чення має одну форму і необхідність, які складають іде¬альні моменти в розумінні

Реальність світу у П. Юркевича не викликає сумніву. Світ не має ні початку, ні кінця, підлягає нашому розуму як процес іманентного саморуху, в якому матерія перехо¬дить у форму, можливість — у дійсність і таким чином витворює істоти природи не за родовою, а за їх конкрет¬ною сутністю. Світ постає як система життєвих явищ, по¬вних красоти і значущості, єдності матеріального та іде¬ального, що знаходить свій відбиток в абсолюті. Нашому знанню належить світ як даний предмет, який ми вимис¬лити або відтворити не можемо, бо такою мірою, як наша воля не повторює творчих актів абсолютного, наше мис¬лення не повторює свідомості цих актів. Що стосується самого абсолютного, то питання про те, як воно починає бути, це питання не метафізичне, не філософське, а тео¬софське.

При розгляді моральних проблем П. Юркевич зверта¬ється до морального вчення Канта. Юркевича і Канта об'єднує моралізм. Усвідомивши внутрішню сутність ети¬ки морального обов'язку, він спрямовує свою увагу на поєднання зусиль релігійної та класичної філософії у ви¬рішенні питання про пошук людиною моральності у внут¬рішньому та зовнішньому світі. Філософія Канта викону¬вала роль орієнтира людського розуму тим, що в ній по¬дані універсальні формальні визначення, які стосуються людини, що є членом суспільства, зорієнтованого на кон¬кретний соціальний стан — етичний, а водночас наповню¬вала ще й внутрішнім змістом — потребою укорінен¬ня моральності в житті кожної людини, в якому виступає як моральна теологія, що залишається для Канта вищим