Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Особливою схильністю до збереження православних традицій, обстою¬вання максимальної замкнутості ук¬раїнської культури в давньоруських межах, повним не-сприйняттям жодних інокультурних впливів характеризу¬ються погляди Івана Вишенського, полемічна діяльність якого в хронологічних масштабах збігається з активіза¬цією діяльності острозьких книжників. Свідчень про жит¬тя та діяльність цього українського письменника, критика, сатирика, видатного мислителя збереглось мало.

Оцінка творчості І. Вишенського в нашій історико-філософській літературі неоднозначна. На думку одних (В, Нічик), він постає мислителем демократичного напря¬му, виразником і захисником трудящих, селянсько-пле¬бейських мас. Інші (Я. Стратій) заперечують демократизм Вишенського, звинувачують його в байдужості до свого народу, конформізмі, критиці представників третього ста¬ну як носіїв нової ідеології в українському суспільстві. Д. Донцов широко послуговується творами Вишенського в обгрунтуванні своєї концепції провідної верстви та її основних чеснот, високо цінуючи його за звернення до давньоруської традиції, особливо за визнання ієрархічності суспільства, де кожний стан виконує свої функції, завдяки чому досягаються злагодженість суспільства і його процвітання.

На його думку, духовною основою буття людини в умо¬вах земного життя має бути мудрість Божа — Софія, яка увіковічена навіть іконами і храмами. Він відкидав філо¬софські вчення Платона і Арістотеля, античних і пізні¬ших філософів, повчання світських та західних церков¬них діячів. І хоча він визнавав лише православну патрис¬тику, проте оскільки всі християнські автори використо¬вували греко-римську філософську спадщину, то фактично й об'єктивно був змушений сприймати ідеї «поганської філософії», але у сукупності зі східнохристиянськими ві¬руваннями. Свої філософські погляди І. Вишенський тіс¬но пов'язував з гостроболючими, життєво актуальними проблемами, теологічними та релігійно-церковними питан¬нями, реальним життям православ'я, з соціально-еконо¬мічними, національними і релігійними сферами буття ук¬раїнського народу в умовах Речі Посполитої.

Червоною ниткою через усю творчість І. Вишенського проходить ідея протиставлення Бога і світу, Бога і люди¬ни, яка ніколи не зникала із світоглядних традицій куль¬тури давньоруської пори. Беручи свої витоки з творінь Феодосія Печорського, «Києво-Печерського Патерика», ця ідея, починаючи з XIII ст. після загибелі давньоруської держави та духовного поневолення східнослов'янських народів, поширюється візантійськими ісихастами, посту¬пово набирає сили в XVI ст., виходить на передній план як така, що найбільше відповідає назрілим соціально-куль¬турним потребам формування у межах православ'я ре¬формаційних ідей. Включившись у боротьбу проти като¬лицької церкви та православних ієрархів, які з «архієпис¬копів» перетвворювалися в «архискотів», І. Вишенський звертається саме до цієї ранньохристиянської ідеї доко¬рінної відмінвтості земного і небесного.

Серед усього цього світу зла, який населяє різні наро¬ди, І. Вишенський найбільш негативно і песимістично оці¬нює свою Батьківщину, зраджену своїми світськими і ду¬ховними владиками.Послідовне втілення ідеї «несумірності Бога» і світу, не¬стабільності, несутності земного світогляду стало для Ви¬шенського теоретичною основою обгрунтування необхід¬ності протесту проти тих організацій, які втілювали у собі «сумірність» (католицизм, новостворена уніатська церква), об'єднання українського народу в ім'я захисту і збережен¬ня своїх прав, релігійних і культурних традицій.

З осмисленням сутності співвідношення Бога і світу І. Вишенський прагнув розкрити широкий спектр філо¬софських проблем: онтологічних, гносеологічних, етич¬них, соціально-політичних, які розглядав у контексті ос¬мислення лкодини, її щастя, свободи, надій та звершень. Значне місце серед цих проблем займала проблема співвідношення матерії і духу, земного і небесного.

Відносини між духом і тілом характеризуються у Ви¬шенського не гармонійністю, злагодженістю, а антагоніс¬тичною протилежністю та взаємовиключеністю, що зу¬мовлює їх непримириму боротьбу.

Боротьба двох сві¬тових сил — Бога і диявола, духу і тіла — ведеться повсю¬ди і постійно: в природі, суспільстві, душах людей. Ці дві протилежності, суперечність між якими непримиренна,

розв'язуються лише шляхом перемоги божественної істи¬ни над дияволом, є кроком уперед в утвердженні добра, справедливості у кожному індивідові, житті суспільства в

цілому.

Людина у Вишенського є не просто сліпа, безвольна істота, об'єкт гри двох сил — тіла і духу. Ці дві сили розкривають свою суть у боротьбі, що відбувається у жит¬тєдіяльності людини, її помислах і тим самим усвідомлю¬ється. Свідомість дає змогу вибирати, а це приводить до утвердження в людині або тілесного, або духовного. Від волі людини залежить, на який бік стати — тіла чи духу. Якщо людина позбавлена вибору, то з неї знімається від¬повідальність, а також покарання за вчинене зло.