Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

діяльність князя Острозького.

Х. Філарет

Погляди, близькі до тих, що обстоював Г. Смотрицький, знайшли свій розвиток і в творчості іншого діяча Острозького культурно-освітнього центру X. Філалета, однак набуваючи форми синтезу реформаційних ідей, що стихійно формувалися у цей час всередині православ'я із свідомим переосмиленням тих чи інших концепцій про¬тестантизму.

Христофор Філалет рішуче виступав проти релігійного гноблення українського народу, вимагав рівних прав світ¬ських людей всіх станів у розв'язанні питань церковно-суспільного життя. Цитуючи Августина та Ієроніма, він доводив, що всі християни рівні перед Богом, тому не тільки єпископи, пресвітери, апостоли і пророки покликані до розбудови «тіла Христового», тобто церкви, а й світські особи. Вони мають бути залучені до духовних справ, брати участь у церковних соборах, контролювати діяльність пас¬тирів, перевіряти церковнослужителів щодо відповідності їх тій посаді, яку вони займають. Христофор Філалет ви¬знавав право суду світськими людьми священнослужи¬телів різного рангу аж до владик і митрополитів, а також право усунення тих ієрархів, які не виправдовують надій, покладених на них паствою.

Розглядаючи свободу совісті як вищу духовну цінність, він зазначав, що кожна людина має право на свою віру, право боротися за неї. Не відмовляючи ні митрополитам, ні владикам права переходу до іншої віри як особисту справу їх совісті, категорично заперечував їх претензії на совість пастви, насильницьке примушення її до переходу в іншу віру. Розглядав останнє як порушення державного і Божого закону, що дає право на справедливий протест і вимогу покарання винуватців. Стверджуючи, що «кож¬ний своє бремя понесеть», вимагав особистої відповідаль¬ності, виступав проти фальшивих пророків. Був переко¬наний у тому, що людський розум здатний розібратися у Св. Письмі, де кожна людина, спираючись на свій «богобойньїй о вьр розсудокь», має право звіряти зміст прого¬лошених священнослужителями проповідей зі Св. Пись¬мом. З цього погляду заперечував претензії духівництва на монопольність істини в питаннях віри, обстоював дум¬ку про можливість кожної світської, а не тільки духовної особи висловлювати судження з питань віри, до яких ма¬ють прислуховуватися і духовні ієрархи.

Рішучий протест проти деспотизму і гноблення Ватиканом та частиною православних ієрархів українського на¬роду, звернення до реформаційних ідей дали змогу Христофору Філалету в надрах теологічного світогляду сфор¬мулювати ряд ранньобуржуазних ідей громадянського права. Так, обстоюючи положення про те, що свобода

совісті є не тільки вища духовна цінність віруючого, а й предмет його постійного піклування, він указував, що кож¬на людина грецької віри має право вимоги не чужої, а саме своєї власної віри. Церква, а отже, і народ будуть шанувати державу, рішення влади, які гарантують право і свободу кожного з народів, що населяють державу. Якщо цього немає, то піддані у доступній їм формі змушені бо¬ротися з несправедливістю, бо цього вимагає голос їх со¬вісті, принципи «істинного способу життя».

Показуючи утиски, що чиняться у Речі Посполитій лю¬дям православного населення України унією, яка нав'язу¬ється українському народові, Філалет засуджував дії світсь¬ких та духовних владик, що порушують право християн або цілого народу на вільне сповідання, вимагав у держави гарантії свободи совісті, заборони порушення «закону Бо¬жого». При цьому він попереджував, що український на¬род діє проти утисків скаргами і протестаціями, виявляючи стриманість, доброчестя з метою збереження суспільного спокою, сподіваючись на справедливе розв'язання своїх проблем. Якщо представники влади не наведуть належного порядку, то український народ змушений буде вдатися до

інших форм боротьби за свої права.

К. Острозький

У розвитку реформаційних ідей, їх поширенні в Україні діячами Ос¬трозького культурно-освітнього цен¬тру чільне місце належить Клірику Острозькому.Спираючись на твори православних церковних діячів та східної патристики, Клірик Острозький намагався ос¬мислити сутність буття Бога, показати, в чому розходяться богословські положення православ'я з католицизмом. Вихідним пунктом при розгляданні цих питань у нього виступає протиставлення Бога і світу, Бога і людини, вну¬трішнього і зовнішнього, властивого давньоруській тра¬диції. Водночас це протиставлення поєднується з уявлен¬нями християнського неоплатонізму Псевдо-Діонісія Ареопагіта про абсолютну невизначеність Бога, твердженням, що він не тільки трансцендентний, а й іманентний щодо світу, нечуттєвий і невидимий, такий, що існує сам по собі і над усім. Бог все охоплює і наповнює світ, один він — отець слова живий, премудрий і могутній, основа всякого буття, перед усім і над усім. Розуміння трійці Клірик Острозький давав у християнській інтерпретації з одночасним спростуванням католицького тлумачення дог¬мату про походження святого духу не тільки від отця, а й сина, прийняття якого було необхідною умовою унії схід¬ної церкви із західною. Викладене мало принципове зна¬чення. Якщо за греко-візантійською версією святий дух походить тільки від Бога-отця, а Бог-син є іпостассю, рів¬ною святому духові, то католицька теологія надавала тлу¬маченню догмата еманаційних і субстанційних рис, вно¬сячи ієрархічність в уявлення про відносини осіб божест¬венної трійці, завдяки чому доводилось верховенство