Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Уявлення давніх слов'ян про місце людини у космосі регулювалось не лише відсутністю завершеного проти¬ставлення «духовне — тілесне», а й відносністю меж між «своїм» і «чужим». Завдяки силі, властивій людині, вва¬жалось, вона здатна переносити свою сутність на пред¬мети, яких вона торкається (навіть поглядом чи тільки думкою). Освоєння предметів навколишньої дійсності уявлялось у вигляді компромісу між людськими та при¬родними сутностями. Так само будувались відносини «свого» й «чужого» у соціальному світі. До «чужого» можна було в разі потреби виявляти нещадність. Але «чужий», що потрапив у полон, міг стати «своїм» для слов'янської спільності. Візантійських авторів дивувала незрозуміла для них нещадність, яку виявляли під час бою із ворогами, і разом з цим м'якість їх щодо полоне¬них.

Відсутність чіткої антитези — «дух — тіло» позначи¬лась і на розумінні слов'янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення «ніщо» на «щось», а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилась роль активного співучасника світових подій.

Уявлення про світ, людину, притаманні для давньослов'янської міфології, знаходять своє відбиття у релі¬гійних віруваннях того часу, де сакральному відводиться місце «вгорі» природного космосу, де припускається відносна єдність духовного і тілесного начал. Ці уявлен¬ня накладають свій відбиток на характер філософської думки на більш високому рівні розвитку давньоук¬раїнського суспільства.

Найдавніші збережені пам'ятки писемності Київської Русі, що є джерелом пізнання історії філософської думки народу, датуються кінцем Х — серединою XI ст. На дум¬ку деяких дослідників, наприкінці Х ст. була написана включена до складу «Повісті временних літ» «Промова філософа», де лаконічно відтворюється відповідно до християнського віровчення історія створення світу. У се¬редині XI ст. створюється «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Ізборники Святослава» 1073 та 1076 рр. та низ¬ка інших пам'яток, що насичені глибинним філософсь¬ким змістом.

Істотне значення для розвою тогочасної філософської думки мало запровадження на Русі християнства. Завдя¬ки цьому Київська Русь одержує можливість прилучити¬ся до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти із Візантією, Болгарією дають змогу використовувати як джерело розвитку філософської думки здобутки античної і візантійської філософії. Твори візантійської та болгар¬ської літератури переважали у загальному фонді пам'яток світової культури того часу, що засвоювались у процесі становлення й розвитку філософської думки Київської Русі. Але вони не вичерпують цього фонду. До певної міри він включав і здобутки культури народів Західної Європи і Сходу. Мабуть, безпосередньо із сирійської мови здійснюється переклад повісті про Акира Премудрого. З давньоєврейської перекладається біблійна книга «Есфірь», «Йосипон» тощо. Вірогідно, з грузинської був виконаний на Русі переклад Сказання про іверську царицю Динару.

На Русі були відомі окремі церковні твори, княжі

житія, створені представниками чеської культури, що містили виклад, у тому числі й по-філософському значу¬щих ідей.

Але роль християнства не обмежується функцією простого ретранслятора на вітчизняний грунт здобутків світової культури. Адже різниця потенціалів вітчиз¬няного, що здійснював перші кроки на шляху становлен¬ня філософської думки, та іноземного, засвоюваного, який спирався на майже тисячолітній досвід розвитку філософської культури, могла забезпечити творчий здо¬буток лише за наявності в києво-руській духовності пев¬них могутніх стимулів, що спонукали б до напруженої інтелектуальної праці щодо осмислення складного теоре¬тичного матеріалу. У створенні таких стимулів велика роль належить християнству, що виступає у функції своєрідного каталізатора процесу, який супроводжував засвоєння світових ідейних надбань у культурі Київської Русі.Адже християнство є релігією Писання з властивим йому шанобливим ставленням до Слова. Не лише священні тексти, а й світ загалом сприймався як книга, що містить заповідану Богом істину, котру людина має збаг¬нути. У такому розумінні культура, що розвивається під впливом християнства, неминуче набирає «книжного» характеру, спонукає до осягнення сенсу «прихованого» в Слові, стимулює до роздумів над словом, пошуку ме¬тафізичного, символічного значення його. А це, власне, й стимулює напружену інтелектуальну діяльність, спрямо¬вану на осягнення глибинних філософських ідей, закла¬дених у текстах, що разом із християнством приходять на Русь. Разом з цим засвоєння ідей світової філо¬софської думки відбувалось на грунті своєї, рідної вітчизняної культури, що спиралась на давні традиційні світоглядні уявлення східних слов'ян. У результаті взає¬модії двох чинників — світової інтелектуальної традиції, що грунтувалась на ідеях давньогрецьких мислителів, істотно переосмислених візантійською християнською філософією, і разом з тим вітчизняної культури, яка зберігала суттєве відбиття міфологічних уявлень східних слов'ян, — складається традиція української філософ¬ської думки, що, починаючи з XI ст. впродовж віків виз¬начає специфіку філософського мислення українського народу.