Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Досить критично ставився М. Смотрицький і до пра¬вославного духівництва. Представляючи інтереси середньої

шляхти у братському русі, він на відміну від тих, хто бо¬ровся за автономію братств, вважав, що саме церква здат¬на об'єднати народ у боротьбі за віру, право, свободу й стати натхненником цієї боротьби, яка повинна вести¬ся під керівництвом церкви і разом з нею. Для досяг¬нення цієї мети він добивався від патріарха обмежен¬ня Ставропігії, дотримуючись думки, що тогочасні пра¬вославні ієрархи і клір через свою зраду, моральну де¬градацію, жадобу до маєтностей і багатства, здирства, невігласність не можуть очолити боротьбу за віру, стати провідником для народу. Він називав православне ду¬хівництво «згаслими лампадами», «потемнілими світиль¬никами», «здичавілими вчителями», котрі в житті є куп¬цями, крамарями, в звичаях ледарями і неробами, в розмовах — неуками.

Оцінюючи погляди М. Смотрицького в цілому, можна зазначити, що вони значною мірою відбивали ті риси, які уже набували представництва у вітчизняній філософії, а саме: зміна її цінності, орієнтації і значення різних пізна¬вальних засобів, де акцент переноситься на природний світ людського розуму, а потім і на раціональне пізнання як природно-історичного процесу, що знайшло свій роз¬виток у творчості К. Саковича.

К. Сакович

Чи не одним з перших в українській літературі він звернув увагу на потребу українського народу в націо¬нальній державі, вільної від підпорядкування державам іншим, сусідніх народів, у тому числі і Польщі, котра мис-литься ним як держава республіканського типу на чолі з виборним гетьманом, формування якої простежується са¬ме від П. Сагайдачного. Звертаючись до цієї теми, К. Сако¬вич розкривав ті самі закономірності розвитку суспільного Життя доби Відродження, які були пов'язані з формуван¬ням націй і національних держав в інших європейських

країнах. Як і для європейських гуманістів, ідеалом громад¬ського діяча для нього поставала людина з гострим ро¬зумом, військовим талантом та дипломатичною вправніс¬тю, відданістю Батьківщині, мужністю, доброчесністю, при¬хильністю до наук безвідносно до її належності до певного щабля феодальної ієрархії.

Сакович вважав, що завдяки вихованню, освіті, набутим знанням людина стає людиною і лише вони дають кожній особистості свободу волі, розумне ставлення до потреб свого тіла і, спираючись на них, бути господарем, творцем свого власного здоров'я і довголіття. Сакович був твердо переко¬наний в тому, що на основі самопізнання освічена людина може керувати не тільки своїм тілом, а й виявами психіч¬ного життя, емоціями, мисленням, вчинками, настроєм, поведінкою, ставленням до інших людей, формувати свій характер, врешті визначати свою долю і місце у світі. Лю¬дина, на його думку, творить не тільки себе, а й подібно до божественного творення — буття, світ речей, де вона на¬слідує Бога, його творчість, що особливо проявляється в науці, мистецтві. Завдяки такому наслідуванню згладжу¬ються межі між природним і штучним творенням, оскіль¬ки одне і друге є реалізацією творчої потенції. Різни¬ця полягає тільки в тому, що Бог творить універсум з нічо¬го, виступає як творець в абсолютний спосіб, тоді як люди¬на — лише у відносний.Не меншу роль, ніж митці, відіграють і видатні державні діячі, гетьмани-полководці, які спрямовують цілі народи і війська на певні дії, беручи таким способом участь у тво¬ренні історії. Здійснюючи подібні дії-творення, люди не стільки олюднюють Бога, скільки підносять себе до нього, надають своїй діяльності божественних здатностей. Люди¬на і постає творцем через свою причетність до божества, через дух і розум, вияв у собі образу і подоби Божої. Про¬явом ідей ренесансного гуманізму в творчості К. Саковича є його глибокий патріотизм і те, що на противагу релігій¬ному світоглядові з його невіддільністю конфесійності і народності він на передній план виносив загальнонарод¬ні, громадянські інтереси, а не відданість тому чи іншому сюзерену, землі, конфесії, бо народність може відноситися до різних конфесій і навіть до різних держав.

На відміну від інших діячів братського руху, своїх по¬передників і сучасників, К. Сакович не висловлював на адресу філософії негативних зауважень, а, навпаки, нада¬вав їй права громадянства.

«Арістотелеві проблеми, або Питання про природу лю¬дини» — це один з перших підручників східнослов'ян¬ського автора з філософії, яку Сакович читав в Київ¬ській братській школі.

Досить грунтовно в творі описано будову і функціону¬вання всіх основних органів людського тіла, кожному з яких присвячується окрема глава (розділ) із зверненням до особистих спостережень, даних інших авторів. Так, при описові очей викладається точка зору Платона, згідно з якою бачення відбувається через випускання променя з ока. Їй протиставляється точка зору Арістотеля, наводять¬ся аргументи для її доказу і зроблено висновок, що хоч у Платона аргументи здаються сильнішими, проте в Аріс¬тотеля вони більш істинні. При поясненні функціонування того чи іншого органу, його будови Сакович не тільки не посилається на Св. Письмо, а й спростовує богословські тлумачення. «Дехто, — пише він, — стверджує, що у чоло¬віка одного ребра бракує через те, що в Адама його витяг¬нено з боку для створення Єви, але так твердити гідно сміху» . З усіх частин тіла він виділяв серце, підкреслюючи, що ця частина тіла має найбільше значення для життя.