Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Г. Косинський

У логіці, етиці, натурфілософії Г. Кониський звертався тільки до земних природних речей, людських проблем, виносячи все надприродне у сферу теології і метафізики, витлумачуючи філософію як науку про земні речі, люди¬ну і її щастя. Ця трансформація курсів Кониського озна¬чала новий етап у розвитку української філософської дум¬ки, започаткований його попередниками Т. Прокоповичем і М. Козачинським — перехід від арістотелізму до філософії і науки Нового часу, ідей раннього Просвітни¬цтва.

Світогляд Г. Кониського в цілому можна визначити як об'єктивно-ідеалістичний, однак в полеміці з авторитета¬ми Св. Письма й Арістотелем він неоднозначне займає позиції науки і філософії Нового часу, особливо раціона¬лізму Декарта, наповнюючи свої курси елементами пан¬теїзму і деїзму. Розглядаючи світ як творіння Бога, він виходив з того, що в основі усього існуючого лежить три начала: матерія, форма і позбавлене форми (здатність

речей до зміни форми і до розвитку). У питаннях про будову світу Кониський підтримував Коперника і Галі-лея, всупереч офіційній теологічній доктрині викладав з великою симпатією теорію вихорів Декарта, чисто меха¬нічну концепцію будови Всесвіту, яку теологи вважали безбожною, тому що вона визнавала множинність світів. Тут Кониський повністю підтримував позиції науки Ново¬го часу, пояснював різні зміни в світі, процеси і явища природи без втручання потойбічних сил, вбачаючи причи¬ни їх в самій природі, проголошуючи, що все «має свою природну причину». Безпідставне «так хоче Бог» він замі¬нював доказовим «така закономірність природи», і лише тоді, коли в науці не було раціонально обгрунтованого до¬казу, він вдавався до авторитетів, в тому числі й Бога, підкреслюючи, що «до Бога звертаються тоді, коли причи¬ни явищ невідомі».

Згідно з поглядами Кониського світ матеріальний. Ма¬терія є першим принципом природних тіл, вона однорід¬на і всі речі, як небесні, так і земні, складаються з тієї самої матерії. Сама матерія не піддається відчуттям, од¬нак ми сприймаємо речі, які і є проявом матерії. Вчення про першооснову речей — матерію — Кониський доклад¬но викладає згідно з теоріями представників філософії Но¬вого часу, зокрема Декарта, Гассенді, епікурейців. І хоча він ще прямо не проголошував тезу про вічність матерії, однак думка про вічність і непороджуваність матерії по¬слідовно проводилася в його курсі, де він заявляв: «Мате¬рія ніколи не може бути ні породжена, ні знищена, а вона створена Богом на початку світу, і яка, і в якій кіль¬кості створена, така в такій кількості донині залишається, і буде залишатися в майбутньому». Вічність і незнищуваність матерії Кониський вбачав у тому, що вона завжди існує завдяки своїм проявам. Вона створена Богом і через це вічна, адже Бог існує споконвічне і не можна допусти¬ти, щоб він існував і не міг творити. Відповідно до цього він заперечував теологічне положення про творення з нічого. Бути створеним, на його думку, означає бути виведеним з нічого. Отже, створення не існує раніше, ніж воно є, а що вічне, то є завжди.Кониський схилявся до думки, що природа-матерія не пасивне творіння, а сама виступає як творець, пробуджу¬ючи в речах різні процеси і виступаючи їх причиною. Проте такі активні властивості він приписував не всій природі, а лише тій, яка ототожнювалася з оформленою матерією. Поняття активності Кониський застосовував лише для характеристики природи-світу матеріальних ре¬чей, світу в цілому як реальності матеріальної субстанції. В такому тлумаченні природи він підходив близько до ро¬зуміння матерії у Дж. Бруно і Б. Спінози. Відносно першо-матерії у нього подібної думки не виникало. Як і Декарт, який стверджував, що матерія не має активних, діяльних сил, вона сама — пасивність, наповнений простір, якому властива лише протяжність, Кониський остерігався по¬слідовно визнавати активність природи-матерії. Тлумачен¬ня першооснови світу Арістотелем він вважав малозрозу¬мілим для своїх сучасників, тому приймав визначення ма¬терії перипатетиками, згідно з яким матерія є «перший суб'єкт кожної речі, з якого все з необхідністю виникає як властивість і в нього переходить останній прояв речі, коли вона гине». Та знову-таки матерія у цьому визначенні — пасивне начало, з якого виводиться різноманітність світу, та сама арістотелівська потенція, можливість, яка стає дійсністю завдяки формі.

Загалом тлумачення матерії Кониським внутрішньо суперечливе. З одного боку, матерія постає «лише пасив¬ним принципом всяких змін» і тому є природою, різно¬манітність якої досягається різноманітністю не матерії, а форми. Матерія виступає однаковою в речах, завдяки формі вона детермінується в окремі предмети і речі. Лише завдяки формам світ можна уявити як щось цілісне, єдине, тільки форма може бути основою єдності світу. З другого боку, матерія ототожнюється з природою, яка сама себе задовольняє, в ній відбуваються такі зміни, як народжен¬ня, знищення, зростання, поділ і розширення. Отже, матерія здатна до всіх змін і постійна у всякому спокої, ос¬кільки вона є метою змін. При такій трактовці матерії не залишається функції, яку можна було надати формі. Зно¬ву-таки питання про форму Кониський вважав незрозу¬мілим для себе, зазначаючи водночас, що схоластична дум¬ка про походження форми є вигадкою. На його думку, матерія сама в собі має всі форми, вона є принципом, основою усіх речей довкілля. Форми виводяться із потен¬ціальної матерії, яка має не тільки реальне буття, а й ви¬ступає як постійне і вічне начало природних речей. Вона містить усі форми і після знищення форми як виду у ре¬чах не залишається нічого від втрачених форм, однак віч¬но зберігається матерія. Суттєво, що розвиток природних тіл розглядався Кониським як процес зміни тілом однієї форми і набуття іншої при визнанні їх нерозривної єдності з матерією.