Страхування в економічній системі суспільства
• диверсифікація.
Розглянемо стисло зміст цих принципів.
Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні мож¬ливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприят¬ливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реаліза¬цію права на ефективний страховий захист юридичних і фізич¬них осіб. Держава проводить активну антимонопольну політи-
Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність по-дій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнарод¬ній практиці ризиком вважають також: конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником не-сприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ри¬зик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і стра¬хувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформ¬лення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційова-ний власник будинку, автомашини, а тим більш складного вироб-нйчо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещас¬ний випадок, пограбування тощо.
Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На прак-тиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страху¬вальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.
Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бути застрахованою.
Страхові відшкодування не повинні приносити страху-вальникові прибутку. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабува-чем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.
Франшиза — це визначена договором страхування части¬на збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає від-шкодуванню страховиком.
Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.
Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідаль¬ність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Співстрахування і перестрахування.
Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спі¬льним договором кількома страховиками.
Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу мож-ливості диверсифікації, тобто поширення активності страхо¬вих товариств за рамки основного бізнесу, обмежені.
51.Доходи і витрати страховика.
Порядок і послідовність витрачання та отримання доходу в різних галузях встановлюється по-різному. Так, у сфері вироб-ництва спочатку здійснюються витрати, тобто використовують-ся відповідні ресурси на виготовлення продукції чи здійснення послуг, а потім відшкодовуються з виручки в результаті її роз-поділу за певними принципи та у відповідності до прийнятої фінансової політики на підприємстві. У страхуванні все відбу-вається навпаки: спочатку страховик акумулює кошти за раху-нок отримання страхових премій, формує необхідний страховий фонд, запасний фонд, а потім їх використовує, тобто витрачає на компенсацію збитків у разі настання страхового випадку у стра¬хувальників в межах взятих на себе зобов'язань.