Іспит з курсу Теорія грошей 2

Розглянемо тепер зміст економічних категорій, що ха¬рактеризують вищеназвані процеси.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті зниження об¬мінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спря¬мовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, та з другого — на підвищення конкурентоздатності та поліпшення торго¬вельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі мається на меті утри¬мати на внутрішньому ринку споживчий попит та стиму¬лювати товарний імпорт. Ревальвацією стимулюється і приплив іноземних інвестицій.

Поряд із девальвацією та ревальвацією, які є досить жорсткими хірургічними засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Один із найдійові-ших — валютна інтервенція.

Механізм валютної інтервенції, що є санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка ши¬роко використовується у світовій практиці, пов'язаний з операціями щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту і про¬позиції певної грошової одиниці та приводять до відпо¬відної кореляції її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

— за рахунок використання власних резервів інвалюти;

— на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» (swap agreement) — договір із певною країною з приводу одер¬жання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції;

— за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іно¬земній валюті;

— статутом МВФ передбачається можливість продажу в зазначених цілях кредитних позицій у СДР.

Про масштабність операцій такого штибу може свідчити наступний приклад. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого росту в 1980—85 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використали на підтримку власної грошової одиниці способом валютної інтервенції понад 140 млрд.доларів. Державним бюджетом Росії 1994 р. перед¬бачено статтю валютних витрат на здійснення із метою підтримки курсу національної грошової одиниці валютних інтервенцій у сумі 4,5 млрд.доларів. Характерним у цьому відношенні є й те, що МВФ в окремих випадках надає для здійснення з метою стабілізації валютних курсів ва¬лютної інтервенції спеціальні кредити.

Продаж НБУ з власних резервів у серпні 1995 р. на валютному ринку 40 млн.доларів США, про що йшлося вище, є класичним прикладом проведення валютної ін¬тервенції.

Найбільш ефективним для досягнення цілей інтервенції є її поєднання зі здійсненням відповідних за змістом за¬ходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широко використовується у практиці валютного регу¬лювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномінація в іноземній валюті активів тієї чи іншої країни на зовнішньому валютному ринку і здійс¬нення рівнозначних за величиною закупівель цінних па¬перів на внутрішньому ринку.

Розглянуті інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсових спів¬відношень власної валюти. Поряд із цим у практиці ва¬лютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних кур¬сів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють систему нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здій¬снюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом ка¬піталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі, і т.ін.

Засобом впливу на валютні курси через механізм ре¬гулювання платіжного балансу країни є застосування експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, тощо.