Іспит з курсу Теорія грошей 2

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавче права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

17. ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ.

Як уже відзначалося, за своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі згаданого аналізу є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Md) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (Р) і реальним обсягом виробництва (V), з іншого. Ця залеж¬ність представлена, як зазначалося в 1-й темі, широко відомою в економічній літературі формулою І.Фішера1, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY (3.3)

Перебудувавши рівняння 3.3, отримуємо формулу 4.3, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY — номінальному обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V — швидкості обігу грошової одиниці:

Md=PY/V (4.3)

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І.Фішера (4.3) близьке за формою до широко відомої в економічній літературі формули К.Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

КГО =ТЦ-К+П-ВП/O (5.3)

де: КГО — кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ — сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К — сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П — платежі, що надійшли;

ВП — взаємні погашення платежів;

О — число обігів окремої грошової одиниці. Як видно, і в рівнянні І.Фішера, і в формулі К.Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається іден¬тичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схо¬жість формул 4.3 і 5.3. Річ у тім, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахун¬ків, неприпустиме.Необхідно враховувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій гро¬шей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз фор¬мули 4.3 і 5.3 не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе випра¬вдовує. Непоодинокі випадки, коли у висновках офіційних установ стосовно грошової політики, здійснених на базі зазначених розрахунків, є значні помилки.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією гро¬шей як подальший розвиток рівняння обміну І.Фішера: