Іспит з курсу Теорія грошей 2

43. СУТНІСТЬ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на базі принципів і методів, що визначаються МВФ та регіональними союзами, до яких входять окремі країни, у своєму практичному втіленні воно охоплює всі ланки валютних відносин, що склалися в тій чи іншій країні.

Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються:

— суб'єкти валютних відносин, їхні права (в т.ч. права власності на валютні цінності в іноземній валюті) та обо¬в'язки;

— статус національної валюти;

— порядок здійснення валютних операцій, використання надходжень в іноземній валюті, організації торгівлі ва¬лютними цінностями, розрахунків в іноземній валюті;

— режим визначення й регулювання валютного курсу;

— механізм утворення й використання офіційних ва¬лютних резервів;

— механізм здійснення валютного контролю, повнова¬ження органів державного управління і функції банків¬ської системи у цьому питанні і т.ін.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс націо¬нальної грошової одиниці, зміни якого спричиняють від¬чутний вплив на розвиток як внутрігосподарських проце¬сів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго- й короткострокових капіталів, забор¬гованість, платіжний баланс країни тощо.

Інституційне забезпечення валютного регулювання

Чинним законодавством кожної країни визна¬чаються функції та повноваження, якими наділяються дер¬жавні владні структури задля здійснення ними валютного регулювання та управління валютними ресурсами.

Слід звернути увагу на те, що в системі інституційного забезпечення валютного регулювання важлива роль від¬водиться парламентам окремих країн. До їхньої виняткової компетенції належить: прийняття законодавчих актів з пи¬тань валютного регулювання та контролю; визначення принципів і основних напрямків валютної політики на поточний період; встановлення лімітів державного боргу, державних кредитів та іншої економічної допомоги іно¬земним державам, що здійснюється на бюджетній основі; визначення повноважень органів державного управління та центральних банків у сфері валютних відносин тощо. Виконавчими органами валютного регулювання та конт¬ролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи.

Головним виконавчим органом управління (в широкому розумінні цього поняття) валютою є Центральний банк країни.

В системі інституційного забезпечення валютного регулювання та контролю певні функції покладаються і на комерційні банки. Уповноважені банки здійснюють контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами за посередництва таких банків. У деяких країнах діють експортно-імпортні бан¬ківські установи, що обслуговують валютні операції, здій¬снювані на рівні держави.

Механізми валютного регулюванняЯк зазначалося вище, основним об'єктом ва¬лютного регулювання є відповідна корекція курсу націо¬нальної грошової одиниці. При регулюванні валютного кур¬су залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку в період фун¬кціонування Бреттон-Вудської валютної системи широко використовувалися методи девальвації та ревальвації на¬ціональної грошової одиниці. Проведення девальвацій чи ревальвацій далеко не за¬вжди є результативним. Непоодинокі випадки, коли після їх здійснення настає лише короткочасне покращання зо¬внішньоекономічної ситуації країни, що вдається до за¬стосування цих інструментів валютної політики. Розгля¬немо такий приклад.