Іспит з курсу Теорія грошей 2
Як наслідок змінюється економічний статус не лише особи Б, а й особи А. І кредитор, і боржник стають не просто власниками грошей, а власниками капіталу. Так від¬бувається капіталізація економічних відносин. Водночас слід враховувати, що у відносинах між кредитором і боржником головним суб'єктом капіталізації виступає не особа А, як це здається, а особа Б — підприємець, що бере гроші у кредит і забезпечує їх реальне самозростання.
Існує декілька джерел нагромадження позичкового капіталу. Це передусім грошовий капітал, що тимчасо¬во вивільняється у процесі обігу промислового (а також торговельного) капіталу. Таке вивільнення здійснюється: а) нагромадженням у вигляді амортизаційних відрахувань певної частки чолового капіталу; б) тимчасово вільні кошти утворюються за рахунок того, що продаж готової продукції та закупівлі нової сировини, палива й матеріалів, вико¬ристовувані в подальшому виробництві, не збігаються в часі; в) таке нагромадження здійснюється внаслідок накопичення протягом певного часу і фонду оплати праці, а також частки доходу, що розподіляється між власниками засобів виробництва (скажімо, акціонерами), і тієї частки, яка виплачується у вигляді податків.
Друге джерело позичкового капіталу — капітали ран¬тьє; грошовий капітал осіб, які самі не займаються під¬приємницькою діяльністю, а живуть за рахунок отримання відсотка од використання капіталу як власності — здачі нагромаджених коштів у кредит.Третє джерело позичкового капіталу — частка грошо¬вих доходів і збережень різних верств населення, що тимчасово перевищує їх поточний фонд споживання. Приз¬начені для реалізації в майбутньому відкладеного попиту, ці кошти зосереджуються на депозитних рахунках бан¬ківсько-кредитних установ і перетворюються на позичко¬вий капітал.
Четверте джерело формування позичкового капіталу — вільні кошти державного і місцевих бюджетів, страхових компаній, пенсійних фондів, профспілок та інших органі¬зацій, що концентруються на відповідних рахунках і також можуть використовуватися банками як кредитні ресурси.
Позичковий капітал нагро¬маджується швидшими темпами, ніж реальний. Чинників, що визначають таке випередження, багато. Це і форму¬вання кредитною системою власних платних інструментів, і ефект кредитного мультиплікатора, і емісія та обіг об¬лігацій або інших цінних паперів, не завжди пов'язаних безпосередньо з відтворювальними процесами. Класичним прикладом цього вважається емісія урядових цінних па¬перів, що випускаються не для фінансування реальних інвестицій, а для покриття видатків, пов'язаних із поточ¬ним споживанням.
Сформований у такий спосіб позичковий капітал дістав в економічній теорії назву фіктивного капіталу (fictitious capital). Йдеться про ту частку позичкового капіталу, на¬копичення якого не відображає реальний процес нагро¬мадження дійсного капіталу.
Нагромадження та обіг особливого різновиду позичко¬вого капіталу — капіталу фіктивного породжує неоднозначні економічні наслідки. У цьому процесі є як позитивні, так і негативні аспекти. Про це докладніше йтиметься при аналізі механізму кредиту. А тут зазначимо, що з мак-роекономічного погляду розмежування дійсного і фіктив¬ного позичкового капіталу має принципове не лише тео¬ретичне, а й практичне значення.
Нарешті, при розгляді нагромадження позичкового ка¬піталу треба враховувати залежність цього процесу від розвитку економічного циклу. Динаміка накопичення по¬зичкового капіталу і рух норми позичкового відсотка від¬буваються обернено до процесу циклічності. У наступному аналізі і це питання розглядатиметься глибше.
Як зазначалось у вступній частині теми, при визначенні природи й суті позичкового відсотка виникає багато тео¬ретичних ускладнень, у змісті яких для усвідомлення те¬орії грошей потрібно розібратися. Найважливішими з них є питання, що визначають, як саме і за рахунок яких джерел формується позичковий (кредитний) відсоток (rate of interest). Найпоширенішою є позиція економістів класичного на¬прямку теорії грошей, за якою позичковий відсоток роз¬глядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення досить проста: враховуючи те, що під¬приємець виступає покупцем капіталу — товару, то й від¬соток, виплачуваний ним кредитодавцеві, представляє ціну цього капіталу.
Економісти неокласичної школи дають інше тлумачення позичкового відсотка. Його суть розглядається як плата за жертву чи за збереження й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Як писав австрійський економіст Е.Бем-Баверк, позичко¬вий відсоток є результатом більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. У цьому випадку величина від¬сотка визначається на базі суто психологічних чинників, як різниця в ціні між теперішніми та майбутніми благами, При цьому останні у зв'язку з невизначеністю перепекти» економічного розвитку оцінюють нижче від теперішніх.