Іспит з курсу Теорія грошей 2

Державні цінні папери розміщують на національних, іноземних і міжнародних ринках, їх по¬купцями можуть бути індивідуальні та юридичні особи. Держава через своїх уповно¬важених представників виступає на фондовому ринку не лише як продавець, а й як покупець власних цінних паперів. Право здійснення цих операцій надається Цент¬ральному банкові або спеціалізованій установі, яка діє від імені скарбниці.

Відповідно до терміну обігу статистика вирізняє три типи цінних паперів:

— скарбничі векселі — короткотермінові ринкові цінні папери строком погашення до одного року;

— середньотермінові скарбничі векселі, що мають тер¬мін погашення від одного до п'яти років;

— скарбничі облігації — довгострокові ринкові цінні па¬пери, що погашаються протягом 5—30 років.

Коли Центральний банк купує фондові цінності держа¬ви він здійснює таким чином додаткову грошову емісію. А купивши на відкритому ринку скарбничі векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Як наслідок загальна маса грошей, що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб'єктів ринку знижується.

Управління обов'язковими резервами

Змінюючи норму обов'язкового резерву, Центральний банк безпосе¬редньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити лік¬відність своїх активів і вдатися через додаткове креди¬тування до емісії нових грошей. Коли норма резерву під¬вищується, ці можливості звужуються. Прийнято вважати, що часті зміни розміру обов'язкового резерву ускладнюють регулювання. Зазначений ін¬струмент більше придатний для вирішення не поточних, а радше довготермінових завдань монетарної політики.

Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Регулювання облікової ставки відсотка використовуєть¬ся як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Якщо облікова ставка від¬сотка знижується, то в комерційного банка виникає заці¬кавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збіль¬шується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів засто¬совується система директивного управління нормою від¬сотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. З одного боку, банківський відсоток без¬посередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими кра¬їнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат.

Однак зазначена політика не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька ставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не лише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає проти¬лежний ефект. Не виправдовує себе і вибіркове кредиту¬вання, бо через ефект кредитного мультиплікатора від¬повідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються по всій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо корек¬тною є й теза з приводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьому випадку слід вра¬ховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу на розглядувані процеси.З урахуванням цього стає зрозумілою важливість ви¬значення оптимального рівня ставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарної політики від¬повідні інституційні структури. Мається на увазі досягнен¬ня: по-перше, позитивного рівня відсотка; по-друге, вра¬хування його співвідношення з нормою прибутку на ви¬трати інших чинників виробництва та обігу; по-третє, співвідношення дійсної норми відсотка з нормами відсотка країн, з якими здійснюються інтенсивні зовнішньоеконо¬мічні зв'язки.