Іспит з курсу Теорія грошей 2

Інституційне забезпечення валютного регулювання

Чинним законодавством кожної країни визна¬чаються функції та повноваження, якими наділяються дер¬жавні владні структури задля здійснення ними валютного регулювання та управління валютними ресурсами.

Слід звернути увагу на те, що в системі інституційного забезпечення валютного регулювання важлива роль від¬водиться парламентам окремих країн. До їхньої виняткової компетенції належить: прийняття законодавчих актів з пи¬тань валютного регулювання та контролю; визначення принципів і основних напрямків валютної політики на поточний період; встановлення лімітів державного боргу, державних кредитів та іншої економічної допомоги іно¬земним державам, що здійснюється на бюджетній основі; визначення повноважень органів державного управління та центральних банків у сфері валютних відносин тощо. Виконавчими органами валютного регулювання та конт¬ролю виступають центральні банки, міністерства фінансів, спеціальні державні установи.

Головним виконавчим органом управління (в широкому розумінні цього поняття) валютою є Центральний банк країни.

В системі інституційного забезпечення валютного регулювання та контролю певні функції покладаються і на комерційні банки. Уповноважені банки здійснюють контроль за операціями з валютними цінностями, що проводяться резидентами й нерезидентами за посередництва таких банків. У деяких країнах діють експортно-імпортні бан¬ківські установи, що обслуговують валютні операції, здій¬снювані на рівні держави.

Механізми валютного регулювання

Як зазначалося вище, основним об'єктом ва¬лютного регулювання є відповідна корекція курсу націо¬нальної грошової одиниці. При регулюванні валютного кур¬су залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку в період фун¬кціонування Бреттон-Вудської валютної системи широко використовувалися методи девальвації та ревальвації на¬ціональної грошової одиниці. Проведення девальвацій чи ревальвацій далеко не за¬вжди є результативним. Непоодинокі випадки, коли після їх здійснення настає лише короткочасне покращання зо¬внішньоекономічної ситуації країни, що вдається до за¬стосування цих інструментів валютної політики. Розгля¬немо такий приклад.

Розглянемо тепер зміст економічних категорій, що ха¬рактеризують вищеназвані процеси.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті зниження об¬мінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спря¬мовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, та з другого — на підвищення конкурентоздатності та поліпшення торго¬вельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі мається на меті утри¬мати на внутрішньому ринку споживчий попит та стиму¬лювати товарний імпорт. Ревальвацією стимулюється і приплив іноземних інвестицій.

Поряд із девальвацією та ревальвацією, які є досить жорсткими хірургічними засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Один із найдійові-ших — валютна інтервенція.

Механізм валютної інтервенції, що є санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка ши¬роко використовується у світовій практиці, пов'язаний з операціями щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту і про¬позиції певної грошової одиниці та приводять до відпо¬відної кореляції її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

— за рахунок використання власних резервів інвалюти;

— на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» (swap agreement) — договір із певною країною з приводу одер¬жання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції;