Іспит з курсу Теорія грошей 2
Четверте джерело формування позичкового капіталу — вільні кошти державного і місцевих бюджетів, страхових компаній, пенсійних фондів, профспілок та інших органі¬зацій, що концентруються на відповідних рахунках і також можуть використовуватися банками як кредитні ресурси.
Позичковий капітал нагро¬маджується швидшими темпами, ніж реальний. Чинників, що визначають таке випередження, багато. Це і форму¬вання кредитною системою власних платних інструментів, і ефект кредитного мультиплікатора, і емісія та обіг об¬лігацій або інших цінних паперів, не завжди пов'язаних безпосередньо з відтворювальними процесами. Класичним прикладом цього вважається емісія урядових цінних па¬перів, що випускаються не для фінансування реальних інвестицій, а для покриття видатків, пов'язаних із поточ¬ним споживанням.
Сформований у такий спосіб позичковий капітал дістав в економічній теорії назву фіктивного капіталу (fictitious capital). Йдеться про ту частку позичкового капіталу, на¬копичення якого не відображає реальний процес нагро¬мадження дійсного капіталу.
Нагромадження та обіг особливого різновиду позичко¬вого капіталу — капіталу фіктивного породжує неоднозначні економічні наслідки. У цьому процесі є як позитивні, так і негативні аспекти. Про це докладніше йтиметься при аналізі механізму кредиту. А тут зазначимо, що з мак-роекономічного погляду розмежування дійсного і фіктив¬ного позичкового капіталу має принципове не лише тео¬ретичне, а й практичне значення.
Нарешті, при розгляді нагромадження позичкового ка¬піталу треба враховувати залежність цього процесу від розвитку економічного циклу. Динаміка накопичення по¬зичкового капіталу і рух норми позичкового відсотка від¬буваються обернено до процесу циклічності. У наступному аналізі і це питання розглядатиметься глибше.
Як зазначалось у вступній частині теми, при визначенні природи й суті позичкового відсотка виникає багато тео¬ретичних ускладнень, у змісті яких для усвідомлення те¬орії грошей потрібно розібратися. Найважливішими з них є питання, що визначають, як саме і за рахунок яких джерел формується позичковий (кредитний) відсоток (rate of interest). Найпоширенішою є позиція економістів класичного на¬прямку теорії грошей, за якою позичковий відсоток роз¬глядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення досить проста: враховуючи те, що під¬приємець виступає покупцем капіталу — товару, то й від¬соток, виплачуваний ним кредитодавцеві, представляє ціну цього капіталу.
Економісти неокласичної школи дають інше тлумачення позичкового відсотка. Його суть розглядається як плата за жертву чи за збереження й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Як писав австрійський економіст Е.Бем-Баверк, позичко¬вий відсоток є результатом більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. У цьому випадку величина від¬сотка визначається на базі суто психологічних чинників, як різниця в ціні між теперішніми та майбутніми благами, При цьому останні у зв'язку з невизначеністю перепекти» економічного розвитку оцінюють нижче від теперішніх.У цьому ж методологічному ключі розглядав природу відсотка і Кейнс. Він визначав суть останнього як «плату за розставання з ліквідністю». Як зазначалось у попередньому розділі, в теорії Кейнса формування відсотка регулюється дією провідного психологічного за¬кону, за яким люди віддають перевагу грошам як най¬більш ліквідній формі багатства. Звідси відсоток є опла¬чувана власникові капіталу компенсація за тимчасове розлучення з грошовою формою багатства. Величина по¬зичкового відсотка, за Кейнсом, залежить від двох чин¬ників: 1) вона прямо пропорційна «перевагам ліквідності»; 2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.
В економічній теорії є й інші підходи до визначення природи позичкового відсотка; кожен з них,як і при аналізі суті капіталу, відображає різні аспекти функціонування цього економічного феномена і тому потребує відповідної уваги.
Водночас, звертаючи увагу на визначення відсотка, слід враховувати і такі принципові положення, які поглиблюють розуміння змісту цього поняття. Взагалі позичковий від¬соток являє частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержує підприємець у процесі про¬дуктивного використання позичкового капіталу. Зазначе¬ний прибуток розподіляється між самим підприємцем і його кредитором. Перший стримує підприємницький доход, другий — позичковий відсоток. Пропорція розподілу при¬бутку на ці дві частини залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку — попиту і пропозиції на позичко¬вий капітал.
Величина позичкового відсотка характеризується йо¬го нормою. Остання визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми на¬даного кредиту, помноженого на 100. Після кульмінаційного пункту кризи норма відсотка знижується; мінімальною вона стає в період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробництва й торгівлі грошових капіталів, що пропонуються в позику. Однак у цей період попит на них стає досить обмеженим. Тоді ж спостерігається зростання норми прибутку. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємо¬залежність змін норми відсотка та норми прибутку має розглядатися з урахуванням циклічних коливань еконо¬мічного розвитку, тобто в межах відповідних фаз вироб¬ничого циклу.