Іспит з курсу Теорія грошей 2
А відтак завдання того, хто вивчає теорію грошей, полягає в тому, щоб визначити спершу місце і роль кожної п функціональних форм грошей, характер взаємодії з писальною системою грошових відносин і вже тоді синтезувати ознаки, які, з одного боку, є протилежними, а з ІНШОГО — виражають різні аспекти єдиного, цілісного механізму грошових відносин.
Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи - результат неперервного ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією н поважних ознак її дієздатності. Можна констатувати, що ступінь зрілості тієї чи тієї грошової системи багато чому визначається структуралізацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.
У економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.
Підмурівком цього, значною мірою незвичного для практики адміністрації економіки, підходу є так званий порт¬фельний метод аналізу використання грошей, що розгля¬дається в західній літературі на фундамент сучасних теорій грошових відносин. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, серед яких гроші — одна з мож¬ливих форм. Окрім грошей, це можуть бути всілякі цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впро¬довж певного терміну. Звісно, визначальний вплив на це рішення здійснює мета — одержання максимального до¬ходу від багатства. А це своєю чергою пов'язане зі ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддана перевага.
Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо по¬в'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсо¬лютно ліквідним. Це, наприклад, купюра долара. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі роз¬міщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході. Математично ця залежність виражається форму¬лою
W = f (М, В), де: W — особисте багатство, М — грошова банкнота, В — державна облігація.
Отже, сенс портфельного підходу при визначенні струк¬тури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей же принцип використовується і при визначенні структури грошової маси, в т. ч. при класифікації різних функціо¬нальних форм грошей.
30. СУТНІСТЬ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ. ЦІЛІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇХІЄРАРХІЯ.
Розглядаючи цільову спрямованість грошово-кредитної політики, необхідно розмежовувати її страте¬гічні цілі — кінцеву мету і цілі тактичного порядку, що визначають інструментарій та механізм її реалізації.
Цільовою функцією монетарної політики тактичного по¬рядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань. Загальноеко¬номічна стабільність визначається стабільністю грошового обігу. Щоб функціонувати ефективно, ринкова економіка потребує впевненості у грошовій одиниці, використовува¬ній у розрахунках. Тому забезпечення керованості емісій¬ними процесами і відповідної стабільності грошового обі¬гу — також безпосередня мета монетарної політики. Можна додати, що весь інструментарій монетарної полі¬тики мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, на утримання пропорції Md = Ms.
При визначенні тактичних завдань монетарної політики треба враховувати необхідність її диференціації стосовно конкретної макроекономічної ситуації, зокрема характеру розвитку економічного циклу. Тактика грошової політики мусить бути гнучкою. Вона має змінюватися залежно від умов за економічної кризи і в період активної ринко¬вої кон'юнктури, високих темпів економічного розвитку.В огляду на це теорія розрізняє політику «дорогих грошей» і політику «дешевих грошей». У першому випадку весь інструментарій монетарної політики підпорядковується т'ідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії, у другому — навпаки: забезпеченню доступності для суб'єктів економічної діяль¬ності грошових і кредитних ресурсів.