Іспит з курсу Теорія грошей 2

де Md - попит на гроші (касові залишки);

k - коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб'єкти зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршалла);

Р - середній рівень цін;

Y - обсяг виробництва у натуральному виразі.

За зовнішніми ознаками формула "кембриджського рівняння" нагадує формулу "рівняння обміну" І. Фішера. Адже якщо коефіцієнт k замінити на 1/V перенести цей показник у ліву частинурівняння, то ці формули виявляються подібними. Проте по суті вони істотно різняться. Адже у них різні показники М: у першій формулі (І. Фішера) - це кількість грошей, що фактично обслуговує потреби товарного обігу, а в другій - це величина всього попиту на гроші як касові залишки. Кількісно не збігаються і показник k і - цих формул, оскільки коефіцієнт k в "кембриджському рівнянні" визначається по всьому запасу грошей, а показник - у формулі "рівняння обміну"- по запасу грошей, що обслуговує потреби обігу (трансакційному запасу).

10. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДЖОНА М. КЕЙНСА ДО ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

Теорія грошей займає чільне місце в науковій спадщині одного з найвідоміших економістів XX ст. Дж. М. Кейнса.

Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі два зауваження:

1. У своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань теорії грошей - їх сутності та вартості. У цих питаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиції номіналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави, а вартість їх визначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії

2. Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі.

Через процент та інвестиції він визначав прямий шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці вбачав основний важіль монетарної політики держави. Спираючись на дослідження економічних криз, які періодично потрясали світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не спроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникла об'єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки. Дж. М. Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що "гроші не мають значення" у відтворювальному процесі, що це лише другорядний технічний інструмент, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Він створив закінчену концепцію "керованих грошей", що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей та була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту. Гроші стали об'єктом державного регулювання й одночасно інструментом державного втручання в економічні процеси через механізм монетарної політики.

Кейнс глибоко вивчив роль процента в динаміці реальної економіки, насамперед через зв'язок "процент - інвестиції". Ланцюг причинно-наслідкових зв'язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, Що, у свою чергу, призводить до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект - до зміни обсягів номінального ВВП.

У традиціях кембриджської школи Дж. М. Кейнс відвів важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх три: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два пов'язані з традиційною роллю грошей як засобу обігу та платежу. Вони здебільшого об'єднуються під загальною назвою "трансакційний попит", який залежить від обсягу товарообмінних угод чи доходу. Головна новизна, внесена Кейнсом, - виокремлення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Тому сукупний попит на гроші у Кейнса складається з двох частин: трансакційного, що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента.

Кейнс не виключав можливості руйнівної інфляції при надмірному зростанні пропозиції грошей. Нарощування її може досягти такого рівня, за якого ставка процента знижується до критично