Іспит з курсу Теорія грошей 2

3. ефект рівня цін - зрост Ms, не підкріплене реальними потребами товарообороту може привести до інфляції: p зрост => i зрост

ефект сподіваної інфляції - діє в період зростання темпу приростів інфляції викликає зрост % ставки, припиняється коли темпи приросту інфляції =0.

29. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ “ПОРТФЕЛЬНОГО ВИБОРУ”. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ПОПИТ НА АКТИВИ. ПРИЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ПОРТФЕЛЯ ЗБЕРЕЖЕНЬ.

Можливість утворення і роз¬витку функціональних форм закладена в самій суті гро¬шей, природі їхніх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші ви¬конують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.

Функціональні форми — похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Вони виступають як форма без¬посереднього буття грошових функцій в умовах струк¬турно розвинених товарних відносин. Функціональні фор¬ми — найвищий ступінь у розвитку грошових відносин. Маючи істотні відмінності від попередніх структур, вони певною мірою зберігають і спадковість.

Як складові ланки і водночас як окремішні елементи грошової системи, функціональні форми грошей суттєві відносно одна до одної та несуттєві з позиції загальної системи. Вони розвиваються за законами всієї системи, але й підпорядковані власній логіці розвитку.

Маючи відносну самостійність, форми грошей, що роз¬глядаються, характеризуються власною сукупністю фун¬кціональних проявів. У цьому реалізується їхня суттєва відособленість, проявляється своєрідність «розподілу обо¬в'язків» у системі грошових відносин на найбільш зрілих етапах її розвитку.

Функціональні форми грошей не автономні. Вони мо¬жуть отримати теоретичне вмотивування лише як струк¬турні ланки, складові елементи загальної системи грошо¬вих відносин. Вказані форми реалізуються лише на основі внутрішньої взаємодії як продовження субординації, при¬таманної грошовим функціям. У цьому виявляє себе генетична наступність у розвитку грошових відносин. Кожна функціональна форма грошей, взята окремо, виразити всю сукупність грошових відносин неспроможна.

А відтак завдання того, хто вивчає теорію грошей, полягає в тому, щоб визначити спершу місце і роль кожної п функціональних форм грошей, характер взаємодії з писальною системою грошових відносин і вже тоді синтезувати ознаки, які, з одного боку, є протилежними, а з ІНШОГО — виражають різні аспекти єдиного, цілісного механізму грошових відносин.

Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи - результат неперервного ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією н поважних ознак її дієздатності. Можна констатувати, що ступінь зрілості тієї чи тієї грошової системи багато чому визначається структуралізацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.

У економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.Підмурівком цього, значною мірою незвичного для практики адміністрації економіки, підходу є так званий порт¬фельний метод аналізу використання грошей, що розгля¬дається в західній літературі на фундамент сучасних теорій грошових відносин. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, серед яких гроші — одна з мож¬ливих форм. Окрім грошей, це можуть бути всілякі цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впро¬довж певного терміну. Звісно, визначальний вплив на це рішення здійснює мета — одержання максимального до¬ходу від багатства. А це своєю чергою пов'язане зі ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддана перевага.

Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо по¬в'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсо¬лютно ліквідним. Це, наприклад, купюра долара. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі роз¬міщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході. Математично ця залежність виражається форму¬лою