Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

На погляд авторів підручника “Гроші та кредит” [1, с. 391], функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, "що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди" [5, с. 214]. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим - фінансовим, торговельним тощо, тобто він не є родовою ознакою лише кредиту.

Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди як це загальноприйняте, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоді, які самі по собі стимулюють економічну поведінку суб’єктів кредиту - як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції - назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.Гальчинським - функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотній рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу [7, с. 188].

О.Євтух, досліджуючи кредит як соціально-економічне явище сформулював таку функцію, як соціально-економічну, яка для кредиту виконує інтеграційно-формуючу роль. Це на думку автора пояснюється тим, що розвиток фінансово-кредитних відносин у суспільстві інтегрує людей на основі довірчо-відповідальних зв’язків. Причому чим розвиненіше фінансове кредитування, тим розгалуженіші взаємозв’язки між членами суспільства. Виходячи з цього автором була виокремлена духовна функція кредиту [2, с. 48].

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно.Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб’єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб’єктами кредиту тощо.

1.2. Форми та види банківського кредиту

У загальноприйнятому розумінні форма - це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит - явище суспільне (економічні відносини), про форму можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві - товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві - товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти - фінанси, торгівля тощо.