Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

- прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

- відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;

- продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

- пошук нових можливостей на ринку або нових ринків;

- вирішення питань про збереження чи заміну структури та асортименту виробленої продукції;

- пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

- пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

- зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;- повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організації перебудови.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, необхідних для втілення плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто повинен самостійно фінансувати ці заходи. Поставленні завдання вирішуються під керівництвом і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Проте іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент компанії виявився неспроможним управляти в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у порятунку кредиту та самого позичальника, то він може змінити керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів, підготовлених до роботи в екстремальних умовах. У розвинених країнах практикують залучення спеціалістів по виходу з кризових ситуацій, але послуги їх коштують досить дорого.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, тобто встановити нові строки платежів та повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми є за своєю природою короткостроковими. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б частково. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація прав на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу.

Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутації банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадків банки лише через 2 - 3 роки повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація - досить дороги методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Авжеж, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль у реальному житті досягти цього не вдається.