Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього "сприяння" часто виявляється недостатньо, і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Основним (первинним) забезпеченням кредиту є поточна і майбутня фінансова стабільність та прибутковість позичальника, а також доходи від проекту, який позичальник має намір профінансувати. В разі якщо якість кредитного проекту не відповідає вимогам Банку, то він може відмовити у фінансуванні такого проекту, навіть якщо позичальник запропонує ліквідну заставу (вторинне забезпечення).

Таким чином банк проводить політику пріоритетності якості суб’єкту кредитування над забезпеченням кредиту.

Забезпеченість позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства) (див. дод. А). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Під формою забезпечення повернення банківської позики слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об'єкта, що прокредитований.

Для забезпечення ризику неповернення застосовуються певні форми страхування повернення боргу.

В банківський практиці використовується два джерела погашення позичок – первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, цілком достатньо закріпити в кредитний угоді первинне джерело погашення позички.

Але є і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику: застава; гарантія; перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи; іпотека; страхова угода (поліс).Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання. Заставою може бути забезпечена тільки певна вимога.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставодавцем може бути, як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Майно, що є у суспільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно та майнові права, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено законодавцем, та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави не можуть бути: національні культурні і історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання (стаття 4 Закону України "Про заставу"); вимоги, що мають особистий характер (стаття 4 закону України "Про заставу"); об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації (стаття 4 Закону України "Про заставу"); приватизаційні папери (стаття 5 Закону України "Про приватизаційні папери"); інші вимоги, застава яких забороняється законом.

В залежності від предмету застави передбачаються наступні види застави: застава нерухомості (іпотека) (див. дод. Б); застава індивідуального визначеного майна; застава товарів в обороті або у переробці (див. дод. В); застава цінних паперів; застава майнових прав.