Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.
Знаючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які адекватно відбивають реальну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень стосовно зниження ступеня ризику та його врахування.
Успішна діяльність банку значною мірою залежить від обраної системи управління ризиками. Система управління кредитними ризиками містить у собі певні елементи , серед яких:
·організаційне забезпечення кредитної діяльності;
·система лімітів і нормативів;
·оцінка кредитної заявки і кредитоспроможності позичальника;
·встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);
·визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;
·авторизація кредиту - розподіл повноважень при прийнятті рішення про видачу кредиту;
·кредитний моніторинг;
·управління кредитним портфелем;
·реструктуризація проблемних кредитів.
З метою мінімізації кредитних ризиків відповідно до причин їх виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях – на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому (рис. 3.1) [].
Рисунок 3.1 Схема класифікації методів управління кредитним ризиком
До основних чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:
- надмірна концентрація - зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знанням особливостей багатьох галузей економіки;
- валютний ризик кредитного портфеля;
- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
- рівень кваліфікації персоналу банку.
Серед основних методів управління ризиком кредитного портфеля банку можна виділити такі, як:
- диверсифікація;
- концентрація;