Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

До факторів виникнення труднощів з погашенням кредиту, що не знаходяться під контролем банку, відносяться: погіршення економічної кон'єктури, зміна політичної ситуації, законодавства.

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає в якомога ранішому виявленні таких сигналів, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

Попри те, що кожний кредит має свої особливості, про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти: припинення контактів з працівниками банку; подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються; несприятливі зміни цін на акції позичальника; наявність чистих збитків протягом одного або кількох звітних періодів; негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності; відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувалися при видачі кредиту; різки зміни залишків на рахунку клієнта, які не очікувались та не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх та ринкових джерел інформації.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління - реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин та результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам’ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менше 90 - 95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Процес реабілітації складається з таких етапів:

- збір і підготовка інформації;

- зустріч із позичальником;

- розробка плану дій;

- реструктуризація боргу;

- постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається із швидкого виявлення будь-яких проблем, пов’язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються податкові декларації; судові позови (для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання); документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії, як:

- введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;