Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

Активи комерційного банку поділяють на чотири основні категорії: готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. Серед зазначених категорій найбільшу частку в активах банків становить кредитний портфель банку. При цьому кредити банку є тими активами ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку.

Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку, яка створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації. Кредитна політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основну організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Найбільш загальними принципами кредитної політики які застосовують банки при розробці кредитування є такі:

1) Кредитування повинне узгоджуватися з кредитною політикою.

Цей принцип означає, що операції, які не відповідають кредитній політиці банка представляють підвищений ризик і потребують більш ретельної оцінки. Кредитні рішення, що не відповідають даній політиці, можуть бути прийняті лише в особливих випадках, із зазначенням причин та обставин, що аргументують доцільність їх прийняття.

2) Кредитування повинно базуватися на аналізі.

Цей принцип означає, що для визначення і зведення до мінімуму кредитних ризиків необхідно проаналізувати всі аспекти кредитної заявки. Для деяких видів стандартних кредитів на невелику суму, традиційний аналіз може бути замінений іншими затвердженими інструментами, як наприклад, кредитний скоринг.

3) Основою всієї кредитної діяльності є довіра та надійність.

Має бути наявна інформація про компетенцію та репутацію будь-якого контрагента, з яким співпрацює банк. Репутація, в значенні надійності, є найскладнішою для оцінювання, і в той же час - найбільш важливим фактором, що визначає якість кредиту. Репутація позичальника та його готовність надати повну та достовірну інформацію, відіграють основоположну роль.

4) Ціль кредиту повинна бути цілком зрозумілою.

Важливе глибоке та повне розуміння цілі кредиту.

5) Кредитування повинно здійснюватися відповідно до здатності позичальника погасити кредит.Усі кредитні операції базуються на оцінці майбутніх грошових потоків, що будуть спрямовуватися на погашення кредиту. Зобов’язання кредитора - впевнитися у тому, що клієнт може сплатити проценти та чергові внески по кредиту. Слід проаналізувати та підтвердити документами здатність позичальника погасити кредит. Навіть у випадку кредитування при повному забезпеченні кредиту, контрагент повинен бути в змозі сплатити проценти та кредит в розмірах і у строки, відповідно до укладеного договору.

6) Необхідно визначити джерело погашення кредиту, а також друге джерело сплати кредиту.

Основним джерелом погашення кредиту, як правило, є грошові потоки. Окрім цього повинен існувати інший спосіб погашення, який може полягати в наступному: продаж активів; вступ у володіння заставним майном та його наступна реалізація; гарантоване рефінансування чи зобов’язання інших кредиторів щодо подальшого фінансування.