Теоретичні засади діючої практики механізму порядку видачі та погашення позик комерційних банків

- лімітування;

- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до збільшення кредитного ризику, адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територіях, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним (за економічним змістом) до поняття диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості.

Лімітування як метод управління ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що і дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо.

З метою мінімізації кредитних ризиків банку відповідно до причин їх виникнення здійснюють управління кредитним ризиком банку на двох рівнях - на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики є: нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку; ризик ліквідності застави; моральні та етичні характеристики позичальника.

До методів управління кредитним ризиком на рівні окремої позики належать:- Аналіз та оцінка кредиту. Полягає у визначенні його реалістичності з ділової та економічної точки зору, встановлення ступеня відповідності суми та строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов’язаного за даною угодою. У процесі оцінювання ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити характер кредиту; економічне обґрунтування потреби в кредитуванні; напрямки цільового використання; відповідність суми та строків мети заходу; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. У процесі структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту, суму, термін, забезпечення, порядок видачі і погашення позики, ціну позики.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований. Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об’єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завишення - до нецільового використання надмірно отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.