Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на цінову політику готелю
Ціноутворення в індустрії туризму - це комплексна міра, обумовлена розмаїтістю продукту, високим рівнем конкуренції в індустрії і складністю точної оцінки майбутнього попиту. Як вважають фахівці-маркетологи, ця складова в сукупності засобів стратегії маркетингу є самою складною в порівнянні з іншими.
Політика ціноутворення в індустрії туризму визначається різними факторами, тому діапазон вибору застосовуваних методів широкий. Нижче приведені деякі з них.
Витрати-плюс - це метод ціноутворення, що полягає у віднесенні на витрати визначеного відсотка з метою одержання прибутку після покриття витрат на створення продукту і його представлення на ринок. Цей метод відносно простий, однак має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу через високі постійні витрати. Він не враховує попит, а також ціни, пропоновані на ринку конкурентами.
Норма рентабельності. Цей метод пов'язаний з фінансовим аналізом і визначає, наскільки ефективно туристська фірма діє для успішного повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, що базується на витратах бізнесу, цей метод виходить з рівня прибутку, генеруємого інвестуванням капіталу. У той же час він не враховує багатьох факторів, що впливають на ціноутворення, у тому числі й обсяги продажів.
Зворотнє ціноутворення - метод, заснований на ринковій ціні продукту і запланованого прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибутку зниженням витратних компонентів продукту, одночасно регулюючи якість і розмаїтість послуг. Однак для того, щоб не втрачати клієнтів, компанії часто проводять ретельне дослідження потреб туристів, приймаючи в розрахунок конкуренцію на ринку. Наприклад, туристська фірма може орендувати частину приміщень у крилі готелю без виду на море, щоб знизити витрати.
Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод, називають також гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміни цін у залежності від часу, місця, виду продукту або обсягу продажів.
Туристські компанії практикують сегментування ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів у залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку надаються знижки в місцях проживання або на транспорт. Прикладом дискримінації за часом може служити практика, при якій готелі і транспортні компанії часто знижують ціни перед піковим сезоном, щоб залучити клієнтів і тим самим покрити витрати, пов'язані з підтримкою рівня обслуговування і збереженням кваліфікованого персоналу.
Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових номерів у готелі різна у залежності від виду з вікна. Так, цілком природно, що номер в одному з київських готелів з вікнами на Хрещатик коштує набагато дорожче, ніж номер з вікнами, що виходять у внутрішній дворик готелю.Ще один приклад дискримінаційної ціни, а саме дискримінації за обсягом - це знижка при наданні готельних номерів туроператорам за умови, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. У противному випадку знижки скасовуються. Цей метод істотно орієнтований на ринок і вимагає постійної уваги до фактора ринку.
Ціноутворення проникнення на ринок практикують компанії, що хочуть проникнути на ринок і при цьому встановлюють ціни нижче ринкових. Звичайно цей метод використовують туроператори, коли налагоджують стосунки з новими туристськими центрами, сподіваючись на те, що згодом вони зможуть підвищити ціни, уже маючи достатню кількість клієнтів. Великі ресторанні ланцюги також активно використовують його. Метод забезпечує економію від масштабу як у процесі створення продукту, так і в процесі маркетингу.
Політика "зняття вершків". Цей метод ціноутворення використовується, коли на ринку відзначається скорочення пропозиції та попит не залежить від підвищення ціни, тобто при наявності нееластичного попиту на туристський продукт. Наприклад, оренда дорогої вілли з басейном, розташованої в екзотичній місцевості, дуже висока.
На сучасному етапі розвитку туристичної індустрії України усе більше уваги приділяється її матеріально-технічній базі, основу якої складають насамперед підприємства готельного господарства і суспільного харчування. На сьогоднішній день в Україні тільки готелів різних форм власності нараховується майже 1400, оздоровчих установ — понад 3000. Вимоги до якості послуг, наданих цими установами, неухильно зростають. Разом з тим багато питань щодо організації й обліку діяльності готельних господарств залишаються невизначеними.
Щоб з'ясувати, які саме підприємства відносяться до готельної індустрії, будемо виходити з таких основних принципів, що характеризують визначений вид діяльності: