Проблема набуття Україною членства в НАТО
Громадська думка в Україні стосовно оцінок Північноатлантичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центральної-Східної Європи та Балтії. Основна відмінність — нижчий відсоток підтримки вступу до НАТО порівняно з ідеєю вступу до ЄС. Так, наприклад, рівень підтримки вступу до НАТО загалом по Україні за різними даними коливається від 19 до 33 відсотків, тоді як підтримка вступу до Євросоюзу - від 45 до 65 відсотків. У більшості країн ЦСЄ та Балтії, навпаки, рівень підтримки НАТО загалом перевищує підтримку вступу до Євросоюзу. Є два пояснення цього феномена: по-перше, більш глибока вкоріненість в українській громадській думці стереотипів радянської доби щодо ворожої та агресивної природи Альянсу, по-друге, практична віддаленість України від вступу в ЄС, що робить неактуальними страхи та побоювання.
У регіональному вимірі ситуація має такий вигляд. Жителі Західного та Північного регіонів схильні вважати НАТО оборонним союзом; майже поділилися оцінки між оборонним союзом та агресивним воєнним блоком у Києві, Центральному, Північно-Західному та Південно-Східному регіонах. Образ НАТО як агресивного воєнного блоку переважає в Криму, Східному, Південному, Південно-Західному та Північно-Східному регіонах.
Втім, недостатню підтримку вступу до НАТО не слід пояснювати виключно радянськими стереотипами, проросійськими чи антиамериканськими настроями. Значною мірою НАТО- скептицизм обумовлений побоюванням громадян щодо будь-якої «блоковості» як можливості втягнення у військовий конфлікт. Значна частина населення вважає приєднання до НАТО занадто дорогим для бідної держави проектом. Ефективний вплив на громадську думку має бути зорієнтований на подолання цих стереотипів, що випливають з низької обізнаності громадян країни щодо реальних переваг членства в НАТО. Велику роль у подоланні зазначених стереотипів відіграють засоби масової інформації.
Поряд із вирішенням проблем євроатлантичної інтеграції на концептуальному рівні постає низка питань, пов'язаних із практичною реалізацією євроатлантичного курсу України, процедурою набуття членства в НАТО. Розв'язання цих питань потребує побудови та реалізації цілком вивіреної стратегії набуття членства в НАТО на короткотермінову та середньотермінову перспективу.
Така стратегія повинна враховувати весь комплекс зовнішньополітичних та внутрішньополітичних, об'єктивних і суб'єктивних умов, які складаються в певний історичний проміжок часу.
Стратегія дій на короткотермінову перспективу має бути підпорядкована досягненню головної мети, а також проміжних цілей. Головною метою на короткотермінову перспективу є отримання запрошення від країн НАТО на приєднання до Альянсу. Проміжні цілі мають бути спрямовані на здійснення головної мети. Вони полягають у забезпеченні двох вимог збоку НАТО: досягнення довіри до України і її здатності робити внесок у колективну спроможність Альянсу, тобто спроможність виконувати відповідні зобов'язання.
Отже, довіра до України як необхідний чинник набуття членства в Альянсі формується створенням відповідних об'єктивних та суб'єктивних передумов. Але не менш важливим чинником, який формує довіру і підвищує шанси на вступ України в НАТО, є її спроможність робити внесок у виконання Альянсом його функцій.
Стратегія дій України щодо членства в НАТО на середньотермінову перспективу має впроваджуватися після отримання офіційного запрошення на приєднання до НАТО на саміті Альянсу 2006 р. за сприятливих внутрішньополітичних і зовнішньополітичних умов.
Така стратегія дій покликана реалізувати передусім юридичну процедуру приєднання до НАТО. Зазвичай вона триває близько двох років. Отже, найкраща перспектива, на яку ми можемо розраховувати, передбачає набуття Україною членства в НАТО щонайшвидше тільки у 2008 р. Реалізація цієї перспективи залежить насамперед від України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. План дій Україна – НАТО // Нова безпека. – Квітень 2003. - № 2. – С. 127-135
2. Поті Ласло. Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці? Матеріали міжнародного “круглого столу експертів” ( м. Ужгород, 7-9 листопада 2002 р.). – Ужгород, 2002. – С. 32-33
3. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 6 березня 2001 р.