Проблема набуття Україною членства в НАТО

Початок другого терміну президентства Л.Кучми, діяльність В.Ющенка на посаді прем'єр-міністра позначили новий етап у ставленні громадян України до Північноатлантичного альянсу. В цей час почало відбуватися поступове визначення офіційного Києва на користь спочатку європейської, а потім і євроатлан тичної інтеграції. Принаймні на рівні риторики знову з'явля ються спроби окреслити «повернення до Європи» як органічну частину національної ідеї. В цей період знову зростає підтрим ка членства в НАТО всіма віковими та регіональними групами населення України (до 25-27%). Однак криза суспільної довіри до органів влади, особисто до президента Кучми не сприяли популяризації пропонованих владою ідей, які міцно пов'язува лись у громадській думці з фігурами скомпрометованих політи ків. До того ж, починаючи з кінця 2000 р., в ЗМІ, контрольо ваних владою, розпочинається кампанія дискредитації західних партнерів України (які, на думку влади, допомагали українсь кій опозиції влаштовувати антипрезидентські акції), що нерідко набуває інтенсивності антизахідної істерії радянського зразка. Унаслідок цього третій етап, що триває й донині, характеризується повільним зниженням довіри до НАТО та західного вектора політики в цілому (нині, за оцінками Інсти туту соціології НАНУ, рівень упевненої підтримки членства України в НАТО загалом становить 21%)60. На думку С.Макєєва, негативна динаміка, враховуючи несприятливі тенденції у віт чизняному інформаційному просторі, могла б бути і більшою, її помірність свідчить про усталеність, стабільність соціального прошарку, який послідовно симпатизує НАТО.

Інститут соціології НАНУ, крім того, фіксує стабільно ви соку частку невизначених, тобто тих, хто нейтрально або бай дуже ставиться до НАТО і не має чіткої думки щодо приєднання України до Альянсу, - 40-45%. Натомість частка противників НАТО ніколи не сягала такої величини, а коливалась у межах 30-38%. Отже, кількість активних противників НАТО становить приблизно третину громадян України61. Дані Інституту соціології НАНУ значною мірою корелюються з результатами досліджень УЦЕПД ім. Разумкова, але з певними відмінностями. Центр Разумкова фіксує найнижчі показники громадської підтримки Альянсу та ідеї вступу до нього в червні 2000 р., коли близько половини громадян Укра їни дали оцінку НАТО як агресивному воєнному блоку, а однозначно підтримали вступ до Альянсу менше 20%. Центр пояснює такі оцінки тодішніми свіжими спогадами про воєнну акцію в Югославії.У 2002 р. після значного покращення стосунків Росії та США, після створення «двадцятки» й нарешті - рішення РНБО України від 23 травня 2002 р. про рух до набуття повного членства в Альянсі позитивне ставлення до НАТО істотно зросло, а число прихильників вступу вперше зрівнялося з кіль кістю тих, хто виступає проти, - по 32%. На кілька місяців показник прихильності до членства в НАТО стабілізувався, однак з осені почав знижуватись.

У грудні 2002 р. 27,2% респондентів підгримували вступ до НАТО, 33% виступали проти, 20,3% не змогли відповісти, а 19,5% не стали б голосувати62.

Опитування УЦЕПД ім. Разумкова, проведене 27 січня -7 лютого 2003 р фіксує такі дані: число прихильників вступу України до НАТО серед населення країни становить 21,9%, більше третини громадян України (37,7%) виступають проти вступу в Альянс. У віці від 18 років у всіх регіонах України було опитано 2023 особи, які відповідали на питання: «Якби в нас тупну неділю відбувся референдум щодо вступу України до НАТО, як би Ви проголосували?» 23,9% опитаних не змогли відповісти на це питання, а 16,5% не стали б голосувати. Розподіл голосів «за» і «проти» вступу до НАТО за останній час зазнав певних змін. У червні 2003 р. серед опитаних кількість прихильників НАТО становила 23,0%, противників - 39,9%63. Збільшення числа противників вступу до Альянсу серед українських громадян є серйозним сигналом для українського ке рівництва. Дається взнаки відсутність серйозної інформаційної кампанії з роз'яснення нинішнього становища і перспектив співпраці України з НАТО.

Однак подібний розподіл симпатій респондентів може змінитися під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед внутрішніх чинників можна виді лити насамперед те, наскільки глибокими й послідовними будуть внутрішні перетворення, спрямовані на досягнення стандартів євроатлантичного співтовариства. Ставлення населення до євроатлантичної інтеграції Украї ни багато в чому визначатиметься тим, як буде розвиватися геополітична ситуація у світі і наскільки послідовною ефективною і зрозумілою для населення буде політика України у відносинах з Альянсом.

Дані щодо зменшення рівня симпатій до НАТО за період 2002-2003 рр. підтверджуються й іншими дослідженнями. Так, рівень довіри до НАТО зменшився з 39% (у червні 2002 р.) до 28% (у листопаді 2002 р.). Такі дані соціологічного опитування, яке проводив Центр «Соціальний моніторинг» та Український інститут соціальних досліджень за підтримки Програми розвитку 00Н в Україні, навів на початку 2003 р. голова правління УІСД Олександр Яременко.

За його словами, у червні 2002 р. НАТО не довіряли 34% опитаних, у листопаді того ж року - 44%. За даними дослі дження, найбільша частка тих, хто не довіряє Альянсові, - серед респондентів віком 50 років і старших (50%), а найменша (33%) - серед молоді віком 18-28 років64. Водночас кожна третя молода людина, за словами О.Яременка, не визначилася з цього питання. За даними опитування, в західних регіонах України переважають респонденти, які довіряють блокові, а найбільшу недовіру НАТО викликає в мешканців Криму (55%), Сходу та Центру України (відповідно 48% та 47%)65.