Проблема набуття Україною членства в НАТО
Хоча терміни «біженці» та «нелегальні мігранти» часто вживаються в засобах масової інформації як синоніми, ці по няття не зовсім тотожні. До «нелегальних мігрантів» належать суто економічні мігранти - це і дешева робоча сила, яку неле гально використовують на Заході, а також незаконне переве зення жінок з метою сексуальної експлуатації. Друга група -потенційні біженці і шукачі притулку, які використовують канали нелегальної міграції з метою отримання відповідного правового статусу в одній з розвинутих європейських країн, оскільки іншої можливості, окрім як нелегально, залишити територію своєї держави у них, як правило, не існує. Звичайно, багатьох потенційних біженців спонукають до еміграції й еконо мічні причини, але, на відміну від заробітчанських мігрантів, їм загрожує при поверненні на батьківщину або небезпека пере слідування за ознаками національної, етнічної належності, віросповідання, політичних переконань, або перспектива знову опинитися в зоні збройного конфлікту.У міжнародній практиці широко застосовується процедура реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів сусідній державі, з території якої вони прибули. Так роблять, до речі, наші західні сусіди — Угорщина, Словаччина, Польща та Руму нія, з якими Україна має відповідні угоди. Застосувати таку практику стосовно Росії, з території якої прибуває найбільша частина нелегальних мігрантів, ми не в змозі, оскільки на сьо годні між Україною та Росією не укладено угоди про держав ний кордон, а отже, не створено правових умов для врегулю вання процедури реадмісії. За таких умов органи внутрішніх справ приймають рішення про видворення з України в добро вільному порядку. Але добровільною може бути тільки репат ріація (re patriatio - повернення на батьківщину), а процедура видворення — це примусова дія, яка повинна застосовуватись як міра адміністративного покарання. Користуючись цією си туацією, знаючи, що реальна депортація їм майже не загрожує, нелегальні мігранти на довгий час залишаються в Україні, не підмовляючись при цьому від повторних намірів потрапити к Західну Європу.
Так званих економічних мігрантів Україна не може видво рити за браком коштів, розв'язати цю проблему відразу не під силу навіть значно багатшим країнам. Ще складніше депорту вати в країну громадянської належності потенційних біженців, оскільки це суперечить нормам міжнародного законодавства щодо прав людини, до яких приєдналася Україна122.
З вищенаведеного слід зробити принаймні три висновки.
Перший: нелегальна міграція як явище несе в собі небезпе ку і тісно пов'язана з кримінальним міжнародним бізнесом (наркотики, зброя, тероризм), і тому надання притулку не по винно перетворюватися на інструмент сприяння нелегальній міграції.
Другий: краще вжити заходів, щоб не допустити нелегалів на територію держави, ніж потім розв'язувати цілу низку про блем, пов'язаних зі встановленням особи, утриманням, видво ренням та ін.
Третій: якщо нелегали вже допущені на територію держа ви, то слід чітко розмежовувати категорії «нелегальний мігрант/ економічний мігрант», з одного боку, «біженець/шукач притул ку» - з іншого, і залежно від цього вирішувати подальшу долю людей, але неприпустимо проводити паралель між злочином і притулком, між тероризмом і захистом біженців.
Серед окремих експертів побутує думка, що в найближчі роки саме Східна Європа стане більш привабливою для потен ційних біженців з азійського регіону, ніж Західна. На користь такого прогнозу свідчить і те, що всі східноєвропейські країни вже мають законодавчу базу, регламентовану міжнародними і національними актами, яка дозволяє приймати біженців і осіб, котрі шукають притулку. По-друге, у зв'язку з розширенням кордонів Євросоюзу та НАТО на Схід потрапити в західноєвро пейські країни буде дедалі важче. Нарешті, у цих державах став лення до біженців з мусульманських країн може стати куди ворожішим, ніж, наприклад, в Україні, де християни й мусуль мани співіснують уже тисячоліття. Інші вважають, що переваж на більшість біженців осідатиме в Пакистані, Індії, Ірані, Туреч чині, а також у середньоазійських республіках (Таджикистані, Узбекистані) та Росії.
Щодо регіонального виміру проблеми нелегальної міграції і біженців, то слід сказати, що Закарпатська область є найбільш вигідним плацдармом на шляху мігрантів до європейських країн. Кількість нелегальних мігрантів, затриманих на території області за останні сім років, становила понад 22 тисячі123. Найбільш напруженими напрямками залишаються ділянки українсько-словацького та українсько-угорського кордонів. На прикладі Закарпаття цілком очевидно, що подальша неврегульованість цієї проблеми може призвести до поширення нетипових для України інфекційних та особливо небезпечних карантинних захворювань, зміцнює організовані кримінальні угруповання, що спеціалізуються на контрабандному перевезен ні людей, породжує корупцію посадових осіб, створює «чорний ринок» фальшивих документів, житла, транспорту та інших послуг. Тобто нелегальна міграція виступає провокативним конфліктогенним фактором, створює додаткові умови для конф ліктів між місцевим населенням та нелегальними мігрантами, між нелегальними мігрантами та владою, між представниками різних національно-етнічних груп мігрантів, усередині та між злочинними угрупованнями. До речі, утримання на території військового формування, до якого належить Мукачівський при кордонний загін, цивільних людей, у тому числі жінок та дітей, суперечить загальновизнаним міжнародним правовим нормам, шкодить авторитетові нашої держави взагалі.Для того, щоб суттєво зменшити обсяги нелегальної мігра ції, потрібно ввести жорсткий контроль при в'їзді, переглянути візову політику держави щодо країн, які поставляють нелегаль них мігрантів в Україну. Адже значну частину нелегалів станов лять і ті, хто потрапив до нас на законних підставах (туризм, так звані навчальні, транзитні, бізнес-візи). До речі, упродовж трьох останніх років спостерігається зменшення кількості затриманих нелегальних мігрантів - із 7,5 тис. у 1999 р. до 1,2 тис. у 2002 р. Якщо в 2001 р. найбільш чисельними були групи нелегальних мігрантів з Афганістану, то в минулому - з Китаю та Індії124.