Проблема набуття Україною членства в НАТО

Чи утримається така позитивна тенденція - покаже час, але хочеться сподіватися, що це результат поступового налаго дження адекватного прикордонного контролю та охорони ук раїнського кордону передусім на його північно-східній ділянці. Органами виконавчої влади та місцевого самоврядування області спільно з правоохоронними органами вживаються неві дкладні заходи щодо боротьби з нелегальною міграцією. Здій снюються зокрема спільні цільові операції «Кордон», «Курорт», «Іноземець» та ін. Проблеми боротьби з незаконною міграцією всебічно обговорюються на робочих нарадах при голові обл держадміністрації за участю керівників правоохоронних органів, голів райдержадміністрацій та міськвиконкомів, командирів прикордонних підрозділів. З нашої ініціативи рішенням облас ної ради від 12 квітня 2001 р. майно колишнього військового містечка поблизу с. Павшино було передане Мукачівському прикордонному загонові для облаштування на його базі пункту збору незаконних мігрантів. За рахунок коштів обласного бюджету для цього було виділено близько 300 тис. грн., що дало можливість відкрити названий пункт у листопаді 2001 р. За до помогою представництва УВКБ 00Н в Україні і благодійного міжнародного фонду охорони здоров'я та навколишнього середовища «Регіон Карпат» в одному з гуртожитків м. Мукачеве окремо обладнано пункт утримання нелегальних мігрантів із числа жінок та дітей, розрахований на 50 осіб125.

З метою більш ефективної протидії нелегальній міграції в області створено позаштатні групи протидії нелегальній міг рації, що дозволяє забезпечити більш повне і послідовне роз слідування обставин проникнення та пересування в прикор донних регіонах груп нелегальних мігрантів, встановлення та притягнення до відповідальності організаторів і посібників неле гальної міграції. Цьому сприяло і вдосконалення нормативно-правової бази: Кримінальний кодекс України з 1 вересня 2001 р. доповнено статтею 332 «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України», у якій зазначено, що організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням пере шкод карається позбавленням волі терміном від двох до п'яти років, а ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - на строк від трьох до семи років126.

Окремо слід вирішувати і питання біженців. Разом зі збіль шенням їх кількості зростає і число правових, економічних, со ціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних проблем, які, на жаль, розв'язуються дуже повільно. Незважаючи на до сягнутий прогрес у законодавчому регулюванні проблем біжен ців, про який ішлося вище, державі не вдалося до цього часу створити умови, які відповідали б мінімальним стандартам пе ребування біженців і шукачів притулку, їх тимчасової адаптації и українському суспільстві. Практика реалізації законодавства про біженців (як попереднього, так і новоприйнятого) пов'яза на з великими труднощами. По-перше, це відсутність матері альних можливостей для реалізації прав біженців, передбачених законом (тимчасове житло, працевлаштування, соціальна до помога тощо). Зауважимо, що до цього часу в західному регіоні України не обладнано жодного державного пункту тимчасового розміщення біженців, хоча створення таких пунктів передбаче но чинним законодавством. Фактично отримання статусу лише легітимізує правове становище цих людей в Україні. Неспро можність держави реалізовувати власне законодавство щодо бі женців породжує вкрай негативні наслідки, в тому числі при зводить до збільшення кількості осіб з невизначеним правовим статусом, а відтак - до зростання загрози незаконних дій сто совно цієї категорії іноземців з боку правоохоронних органів.

Хоча правовий механізм застосування вказаного закону вже розроблений у вигляді тимчасової інструкції, невизначеним до цього часу залишається питання про територіальні органи міграційної служби, які повинні підпорядковуватися спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади у справах міграції і мати відповідне фінансування для здійснення всіх процедурних питань, пов'язаних із наданням статусу біженця. Відділи у справах національностей та міграції як підрозділи обласних державних адміністрацій не підпадають під цю норму Закону «Про біженців»127.У зв'язку з цим надзвичайно актуальною залишається про блема інституційного забезпечення міграційної політики України. Для всіх відомств, що мають повноваження у сфері міграції (МВС, Держкомкордон, МЗС, Мінпраці, Держкомнацміграції), регулювання міграційних процесів не є єдиним зміс том їхньої діяльності. Найбільш результативним виходом із ситуації, на нашу думку, має бути створення окремого незалеж ного органу виконавчої влади у сфері міграції, тобто Державної міграційної служби з широким колом повноважень як контроль но-реєстраційного, так і соціально-гуманітарного характеру. Проте для того, щоб дискусії з цього приводу, які точаться вже понад сім років, нарешті припинилися, потрібне політичне рі шення вищого керівництва держави. В іншому випадку дору чення Президента України, що міститься у Програмі боротьби з незаконною міграцією на 2001-2004 рр., яке зобов'язує Кабмін вжити заходів щодо концентрації в одному органі всього комплексу міграційних питань, у черговий раз перетво риться лише на міжвідомче листування, в якому різні міністер ства, в цілому підтримуючи доцільність створення єдиної міг раційної служби, висловлюють протилежні позиції про шляхи та строки утворення цього органу, його завдання та повнова ження, умови фінансування.

Протягом 1998—2001 рр. територіальним органом міграцій ної служби розглянуто заяви про надання статусу біженця і прийнято відповідні рішення стосовно 56 іноземців (в тому числі 27 дітей у віці до 16 років), що становить менше одного відсотка від загальної кількості нелегальних мігрантів, виявлених на території області .