Проблема набуття Україною членства в НАТО

Україна мала реагувати на такі кардинальні зміни. Формула звичайного чи поглибленого співробітництва вже не відповідала вимогам часу, оскільки наша держава має обмежені можливості в боротьбі з загрозами глобального характеру, а тому не така цікава для США і НАТО, як, скажімо, Росія, для якої спеціально відведено формат «20-ки». Відтак (здебільшого за аналогією) Україна не могла претендувати на утворення формату, подібного до російської «20-ки».

З іншого боку, вона не була готовою до членства, та й не мала наміру приєднуватися до НАТО в короткотерміновій перспективі, (ї плани щодо набуття членства мали суто декларативний характер, і тому поняття «вступ до НАТО» було замінено терміном «євроатлантична інтеграція», під яким малося на увазі звичайне співробітництво.

До того ж і НАТО не бажало сприймати Україну як свого потенційного члена, оскільки на той час унаслідок обмеження свободи преси, «справи Гонгадзе», «кольчужного» скандалу імідж України мав надзвичайно непривабливий вигляд і ставлення до її керівництва з боку країн Заходу було вкрай негативним.

У таких умовах було віднайдено проміжну формулу відносин з НАТО, яка значно перевищує рівень відносин у рамках «20-ки», оскільки передбачає внутрішні трансформації відповідно до вимог членства в НАТО, але не ставить за мету набуття самого членства в короткотерміновій і середньотерміновій перспективі. Такий воєнно-політичний курс України стосовно НАТО був втілений у Стратегії України щодо Організації Північноатлантичного договору, схвалений Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 р.Суть цього курсу було викладено тодішнім секретарем РНБО Євгеном Марчуком, який стосовно дати вступу України в НАТО заявив: «Україна може подати заявку після того, як: по-перше - виконає Цільовий план, потім перейде до Плану дії щодо членства, потім інтенсифікований діалог, потім внутрішню процедуру, потім - консенсус у себе вдома, підтримка населення не нижче 51 відсотка і далі ще ціла низка процедур, тобто це довгостроковий шлях»140.

Звісно, що при такій відповіді, де цілком чітко розписано послідовність проходження процедур з набуття членства в НАТО, постає питання термінів і тривалості цього шляху. Очевидно, що час нашого приєднання до НАТО та історичний період, за який ми маємо пройти цей шлях, залежатиме від відповідності України вимогам членства в НАТО та від правильно визначених пріоритетів політики євроатлантичної інтеграції на короткотермінову і середньотермінову перспективу.

Цей шлях руху до НАТО Україна розпочала з реалізації Плану дій Україна - НАТО та Цільового плану Україна –НАТО, які за змістом аналогічні Плану дій щодо членства в НАТО та Щорічній національній програмі. Але, на відміну від ПДЧ, План дій Україна141 - НАТО не ставить за безпосередню мету вступ країни в НАТО. Його метою, як зазначено в тексті, є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для створення стратегічних рамок існуючого і майбутнього співробітництва Україна - НАТО відповідно до Хартії, а також для досягнення повної інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. Очевидно, що під «повною інтеграцією» мається на увазі поглиблене співробітництво, яке має наблизити Україну до політичних, економічних і військових стандартів членства в НАТО. Іншими словами, реалізація Плану дій має сприяти внутрішнім перетворенням у країні і наближенню її за стандартами до євроатлантичних структур (НАТО).

Концепція Плану дій робить акцент на внутрішній трансформації країни, а не на приєднанні до НАТО. Відтак термін юридичного набуття Україною членства в НАТО розглядається як віддалена й неозначена перспектива. Як справедливо зазначає відомий британський аналітик Джеймс Шерр, «сама по собі військово-політична співпраця лише консервує статус-кво, визначений у першій статті Плану дій Україна - НАТО, за якою Хартія про особливе партнерство від 9 липня 1997 р, а не членство залишається основою відносин Україна — НАТО»142.

З іншого боку, успішна реалізація Плану дій розглядається сторонами лише як важлива передумова приєднання України до ПДЧ. Проте постає питання, якою мірою Україні вдалося досягти цілей, задекларованих у Плані дій, як їх досягненню сприяли заходи, передбачені в Цільовому плані Україна – НАТО на 2003 р.?

У цілому План дій було сприйнято в Україні неоднозначно. Одні вбачали в ньому проміжний «залік» для приєднання до Плану дій з набуття - членства в НАТО, інші - довготривалу стратегію політики співробітництва України з Альянсом, яка не потребує впровадження якихось термінових конкретних заходів.

У той же час зобов'язання, взяті Україною в Плані дій Україна - НАТО і Цільовому плані Україна - НАТО на 2003 р., були досить вагомі. Ці документи передбачають, що Україна вживатиме заходів для боротьби з корупцією, з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, а також підвищуватиме рівень життя населення.