Проблема набуття Україною членства в НАТО

Ці широкомасштабні програми доповнюються низкою заходів мовної підготовки та збільшенням кількості штабних офіцерів ЗСУ на посадах у штабних елементах ПЗМ, передбачених згідно з Цільовим планом дій на 2003 р. та Цільовим планом дій на 2004 р.

Разом з тим і План дій Україна - НАТО, і щорічні Цільові плани як на 2003, так і на 2004 рр. мають суттєві методологічні вади, на які вказує зокрема Джеймс Шерр: «По-перше, він (План дій) не розрізняє перспективні цілі та цілі, досяжні за нинішньої політичної та економічної ситуації. Якщо останні не будуть визначені, то виникатиме спокуса відкласти всі питання на майбутнє замість того, щоб зосереджувати зусилля на тих напрямах, де можна і треба досягти прогресу. По-друге, подані у Плані показники імплементації є механічними. Потрібні такі показники зрушень, які б виключали хитрування з боку України чи НАТО146.Мова тут іде перш за все про такі чіткі параметри виконання заходів, як термін, обсяг, зміст, відповідальні виконавці, ефективність. Окреслення цих параметрів дало б змогу здійснювати чіткий контроль за їх виконанням та оцінювати їх ефективність.

Переважна більшість заходів сформульована дуже абстрактно, що позбавляє можливості давати об'єктивну оцінку досягнутого і дає підстави говорити про декларативність заявлених цілей і заходів. Цілі Плану дій та заходи цільових планів не збалансовані з реальними можливостями їх виконання. Не визначені пріоритетні, довготермінові та короткотермінові цілі.

Така абстрактність, декларативність та неконкретність цілей та заходів позбавляє критеріїв оцінки того, в чому Україна просунулася на шляху до НАТО, в яких напрямках зрушення відсутні і де ситуація значно погіршилася порівняно з попередньою.

Якщо під цим кутом зору проаналізувати Цільовий план Україна - НАТО на 2003 р., то виявиться, що найбільш просунутими до вимог НАТО напрямками є зовнішня політика і політика в галузі безпеки, співробітництво з НАТО та правові питання. У галузі зовнішньої політики та політики безпеки оновлено Концепцію національної безпеки з урахуванням набуття Україною членства в НАТО в майбутньому, підготовлено низку проектів та пропозицій для внесення змін до законів України у сфері безпеки та зовнішньої політики, розроблено систему практичних механізмів співробітництва з НАТО, яка дозволяє формувати та реалізовувати стратегічні програмні документи і заходи загальнодержавного рівня.

У той же час практично відсутні суттєві зрушення в таких напрямках, як економічні та інформаційні питання, реформа в секторі оборони та безпеки. Але найгірше те, що відбувається значне віддалення від вимог НАТО в таких напрямках, як внутрішньополітичні питання та питання ресурсів. Погіршилася ситуація зі свободою преси та інших засобів масової інформації, велике занепокоєння міжнародних організацій викликає виборча система та виборчий процес в Україні, зокрема питання його прозорості та демократичності, а також проблеми захисту громадських свобод. Саме ці внутрішньополітичні питання і є ключовими для Альянсу, вирішальними для запрошення до нього тієї чи іншої країни147.

Отже, для набуття членства в НАТО необхідно передусім змінити концептуальні підходи в стратегії євроатлантичної інтеграції України.

Ці нові концептуальні підходи повинні базуватися на таких принципах:

1. Першочерговою метою у відносинах з Альянсом має стати вступ України в НАТО, а не довготривала євроатлантична інтеграція з невизначеною перспективою, яка ні до чого конкретного сторони не зобов'язує. Виходячи з зазначеного пріоритету, необхідно відійти від філософії «особливого партнерства» чи «поглибленого співробітництва», яка в нових історичних рамках сьогодення вже себе вичерпала. Ця формула відносин має бути змінена на стосунки, головною метою яких стане набуття Україною членства в НАТО. Відповідно до цієї мети потрібно переробити всі керівні документи, які регламентують реалізацію політики євроатлантичної інтеграції України. Це стосується зокрема Цільового плану Україна - НАТО на 2004 р.

Він, як і аналітичний Цільовий план на 2003 р., повторює структуру ПДЧ, але за своїм змістом хибує на занадто велику абстрактність, механічний набір цілей без визначення їх пріоритетності, хаотичне поповнення заходами, які не завжди підпорядковані головній меті - вступу України в НАТО. Так, з усього комплексу цілей та заходів тільки ціль II. А І. «Реформування Збройних сил» (у підрозділі «Реформування в галузі безпеки і оборони») поновлено більш-менш конкретними заходами, які відповідають головній меті148. Весь інший зміст Плану дій поновлено загальнодержавними заходами, які зовсім не пов'язані з набуттям Україною членства в НАТО або пов'язані опосередковано. Отже, хибність такого методологічного підходу може бути виправлена селекцією цілей відповідно до головної мети.